fbpx

Було видно, що до малюка Наталя з чоловіком ставляться набагато краще, ніж до Марійки. Ні, її не ображали, не сварили. Просто наче Микола — їхня дитина, а Марійка — сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку

Моїй дочці Наталі 37 років, її доньці Марійці 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Наталя розлучилася, коли дитині було всього 2 місяці.

Загуляв чоловік, вона не вибачила. Прийшла із донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Наталя та Марічка.

Користуючись тим, що Марійку має на кого залишити, Наталя часто йшла то до подруг у гості, то вони на природу компаніями вибиралися.

Ми з чоловіком були взагалі не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка. Я майже завжди відводила і забирала Машу із садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла.

П’ять років тому Наталя пішла жити до свого молодого чоловіка. Він винаймав квартиру в іншому районі міста.

Дочку з собою не взяла — був кінець навчального року, дівчинці було б незручно діставатися школи. Якось майже одразу Наталя чекала на другу дитину, вони розписалися. Вирішили жити у нас. Народився онук. Так і мешкали.

Наталя з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Машенька в іншій, а ми з чоловіком у третій. Нормально жили, мирно.

Тільки було видно, що до малюка Наталя з чоловіком ставляться набагато краще, ніж до Марійки. Ні, її не ображали, не сварили. Просто наче Микола — їхня дитина, а Марійка — сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку.

Колю віддали в садок, Наталя вийшла на роботу і з грошима полегшало. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили іпотечний кредит та купили собі однокімнатну квартиру.

Я одразу казала, що треба купувати квартиру поряд з нами, інакше як Марічка до школи ходитиме?! А міняти школу – великий стрес.

Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант та купили житло на іншому кінці міста. Машу із собою не взяли.

Наталя попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната.

Музична школа, знову ж таки, поряд. Якщо брати її із собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, міняти школу. Ми з Марічкою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю.

Так і живемо. Наталя спочатку приїжджала часто після роботи, щоденник дивилася, зошити у Марічки, за обновками вони ходили.

У вихідні вони Машу забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше. Що маємо тепер. Наталя дзвонить дочці три рази на тиждень на п’ять хвилин, і мені двічі на тиждень.

Читайте також: Світлана практично не займалася будинком, пояснюючи свою лінь втомою на роботі та вихованням дитини. Вона рідко прибирала, майже не готувала, вечеряти вони ходили до Ірини Петрівни. Бабуся була рада старатися, пригощала і годувала недбайливу невістку та онука. Олега у теж годувала, звичайно. Всім би таких свекрух

Приїжджає 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання Марічки, вона нам не дає. Ми не питаємо, і ніби все гаразд. Навіть аліменти, які сплачує перший чоловік, залишаються у Наталі.

Але навіть це не так важливо, поки справляємось. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наталка начебто викреслила Марічку зі свого життя. І Марічка це розуміє.

А нещодавно взагалі мені сказала: «Та я ж розумію, причіп нікому не потрібний». Де почула тільки таке слово. Я потім вночі проплакала. Не знаю, чи можна щось змінити? Та й чи треба?

Фото ілюстративне з вільних джерел.

You cannot copy content of this page