Я у своєму житті зробила дві величезні помилки. І перша з них – мій шлюб з Богданом. Спершу все починалося дуже добре. Були й прогулянки під місяцем, і цукерково-букетний період, пристрасть та кохання – все було.
Потім, коли ми почали придивлятися ближче одне до одного, я помітила, який у мене непристосований до життя кавалер. У тому плані, що він непристосований до дорослого життя. Готувати він не вмів від слова зовсім.
Бувало, увечері чоловік хотів зробити мені сюрприз і готував пасту. Насправді це був ком злиплих макаронів з якоюсь неймовірною підливою, від запаху якої у нас, здавалося, відклеювалися шпалери.
В інших життєвих питаннях також все було не дуже гладко. Ось ці «чоловічі» речі, знаєте: причепити поличку, полагодити розетку – все це не про нього. Він навіть не одразу впорався з протіканням на кухні, коли в нас був потоп. Довелося викликати майстра.
Вибачте, я розумію, що чоловік не повинен вміти робити все на світі, якщо є можливість покликати професіонала. Але осад – він є. Я просто понадіятися на нього у труднощах зовсім не можу.
На весілля мої батьки подарували нам непогану суму, яку дуже довго відкладали. На квартиру, на жаль, її не вистачило, і ми вирішили звернутися до якихось альтернативних варіантів. І то була моя друга помилка. Я погодилася жити в будинку свекрухи. А подаровані кошти ми витратили на ремонт у її квартирі.
Дві кімнати, чудовий свіжий ремонт, меблі та сучасна техніка. Тісно, але на що не підеш заради сім’ї. І спершу все було добре. Моя свекруха Рита Іванівна, знаєте, така ось типова літня пані з реклами якогось чаю: дивиться телевізор, постійно в’яже, носить окуляри на носі та багато посміхається.
А ще вона ставиться до свого єдиного сина як до п’ятирічної дитини. Готування, прання, прибирання – все це було на ньому, коли вони жили вдвох. Тепер же з’явилася я, і ці обов’язки лягли на мої досить тендітні плечі.
На жаль, я помітила ще одну зміну. Цього разу у чоловіка. Він із закоханого у мене молодого чоловіка перетворився на маминого синка. Тепер наші вечірні прогулянки перетворилися на сидіння перед телевізором. Утрьох.
Я навіть не говорю про те, що всі покупки одягу спершу проходили консультацію з мамою. І лише потім ухвалювалося рішення. Словом, я в цій родині, я була як п’яте колесо. Та й продовжую ним залишатися, що вже там.
Так, мій чоловік ходить на роботу та приносить гроші. Він не репетує на мене, жодного негативу. Я навіть кілька разів сама його провокувала, коли ми були наодинці. Ні, у цьому плані він, як і був, залишився дуже добрим, стриманим, уважним.
Але навіщо мені чоловік – домашній вихованець? Я хочу, щоб чоловік приймав рішення, дивився тільки на мене і ставився до мене як до жінки, а не до старої подруги. У житті ж мого Богдана головне – це мати. І я теж люблю своїх батьків, але все ж треба знати міру.
Ось тепер я розумію, що грошей мені ніхто не поверне. Все залишиться, як і раніше, і я, навіть подавши на розлучення, залишуся ні з чим. Знову винаймати квартиру буде складно, я б сказала, неприпустимо дорого в моєму випадку.
Але й у будинку свекрухи я жити далі вже не можу. Кілька днів тому вона сперечалася із сином, що він перед сном не ходив у душ, розумієте?!
І я не раз і не два спілкувалася з ним на цю тему. Богдан обіцяв змінитись і був згоден зі мною у всьому. Але це вище за його можливості. І совість не дозволить мені навіть з іншим чоловіком зустрічатися, виховання не те. Що робити, не розумію. Але робити щось треба, бо так далі котитися наше сімейне життя не може.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.