життєві історії

Я дивлюся на рахунок за газ на 1500 гривень і думаю: як же Василь усе це робив одним кліком? — Катю, не переймайся, я заплачу, — казав він

— Марино, ти що, не можеш нормально вечерю приготувати після роботи? Я ж весь день на ногах! — вигукнув Анатолій, кидаючи сумку на підлогу й падаючи на диван.

Ми позичили свекрусі гроші на ремонт, а вона каже, що це був подарунок. – Які ж в мене діти чудові! Дякую, Оксанко, синок. Ви, мої рятівники, – наголосила

Зайшла до свекрухи по рецепт вареників з вишнями, бо Богдан вкотре зітхав, що мої – сухі, як осіннє листя. – Доню, ти думаєш, що тісто – це все?

— Мамо, Світлана — моя доля, не лізь! — огризнувся Руслан, коли я в черговий раз застерігала його від її жадібних планів. Але той запис, де вона хизувалася

— Скільки це коштує, Микито? — запитала я чоловіка, дивлячись на блискучий планшет, поки сосиски з акції холодніли на тарілці перед дітьми. Він знизав плечима: “Тисячу-дві, інвестиція для

— Мамо, ти що, серйозно? Платити нам за дідуся, ніби за роботу? — вигукнув Андрій, хитаючи головою, поки я намагалася пояснити, як сестра Галя раптом оживилася з подарунками,

— Катю, тебе удочерили, дивись, ось документи! — прошепотів Андрій хрипко, простягаючи мені стопку паперів, знайдених у шухляді маминого комода. Смуток від втрати батьків ще не минув, а

— Ти виїла всі мої соління і ще смієш просити гроші за “турботу”?! — вигукнула я на Оксану, яка перетворила нашу квартиру на табір для свого племені за

— Ти моя дочка, маєш бути поруч, коли я скажу, — рявкнув тато, кидаючи ложку на стіл, де ми щойно вечеряли. Позика на 20 000 врятувала нас від