життєві історії
Учора – знову ввечері дзвінок. Сестра, плачеться, як завжди, що дітей нема чим годувати, цього разу грошей їй 15 тисяч гривень треба. Недарма ж кажуть, що нахабство –
Ну й туди їй дорога, моїй дочці, раз вона за того старого іспанця заміж зібралася! Я ж залишу все молодшій дочці й онучкам, раз старша у 55 років
Я живу зі свекрухою в селі, але стосунки в нас дуже хороші. Тільки злить мене одне – коли з міста приїжджає її дочка. Ну не можу я знайти
Ми переїхали з цими всіма подіями на Вінниччину, у місто, де живуть мої свекри, чоловік тут має квартиру. Ну от ходимо часто до мами й тата чоловіка в
Мені 69 років, звуть Оксана Володимирівна. У мене вже той вік, коли хочеться відпочити від усього: від людей, роботи, життя, новин. Це і є пенсія, на яку я
Мій чоловік прийшов з роботи втомлений і голодний. Мене дома не було. Наталя в той час гралася з Андрійком в кімнаті. Моя подруга в нас дома, як своя
В цей момент в мене ніби щось переключилося Ми з Ольгою були кумоньками, я хрестила її синочка Артема. Ми не були родичами, а найкращими подругами ще з дитинства.
Познайомилися ми пів року тому на одній робочій конференції, якось одразу між нами ота іскра загорілася, почали зустрічатися з Глібом. Залицявся він гарно: квіти, кафе, маленькі приємні сюрпризи
Не дає мені жити лише одне – чому він (мій батько, якщо можна так про нього казати) залишив маму з двійнею на руках. Половину свого життя я хотіла
Я встаю о 7-й ранку – на кухні вже нажарено, дихнути нічим, і так щоранку по будням вже четвертий місяць, поки у неї ремонт. А чоловіку що? Йому