Головна

життєві історії

П’ятнадцять років я на заробітках в Канаді. Часто висилала батькам в село гроші, щоб собі нічого не шкодували. А місяць тому від сусідки дізналася, що мама бідкається, бо дах почав протікати, а скоро осінь, дощі і як то все має бути. Вислала я їм останній раз доволі кругленьку суму, щоб не зволікали, а вже почали міняти. І щоб ви собі думали? Батьки ці гроші п’ять хвилин в руках потримали і віддали брату моєму, бо в нього троє дітей, і він не має за що їх до школи зібрати. Я рад не рад подзвонила Івану, а його благовірна в Буковель зібралася
життєві історії 0
П’ятнадцять років я на заробітках в Канаді. Часто висилала батькам в село гроші, щоб собі нічого не шкодували. А місяць тому від сусідки дізналася, що мама бідкається, бо
Де ж ми візьмемо гроші на весілля, Володю?, – бідкалася я. – Нічого, щось та й придумаємо, – відповів чоловік. – В тебе ж сестра в Італії вже навіть не на заробітках, а живе з панком, попроси, щоб виручила. Але сестра наші надії не виправдала. – Ви мене не слухали в свій час, ремонти нікому не потрібні робили. Ось тепер й крутіться, як хочете. Я готова була навіть сама на ті заробітки їхати до сестри, щоб швидше гроші віддати, але нам їх сестра не позичила
життєві історії 0
– А ви чого за останні гроші ремонти почали робити? Для кого був цей цирк?, – сказала мені сестра по телефону з тої Італії. Я ж просила в
Ну ж дав боженька мені попутницю. Якась така тихоня, і слова з неї не витягнеш, – думала я про себе, коли їхала в чергову подорож Закарпаттям. Якби ж я знала, що саме вона стане моєю рятівницею. Так мені тепер за ті ключі перед нею соромно. Я то пробачення в неї попросила, але все рівно відчуваю перед Ольгою свою провину
життєві історії 0
– Ну ж дав боженька мені попутницю. Якась така тихоня, і слова з неї не витягнеш, – думала я про себе, коли їхала в чергову подорож Закарпаттям. Якби
А чого це мій Вітя має робити ремонт в квартирі, яка йому не належить?, – сказала мені свекруха. – Та хоча б тому, що в цій квартирі скоро появиться його дитинка, – не задумуючи відповіла я Вірі Дмитрівні. Її такий варіант не влаштував. Моя свекруха хотіла, щоб син, як справжній чоловік привів свою дружину в її квартиру, де в нього є частка, але я не збиралася жити зі свекрухою, маючи свою квартиру
життєві історії 0
– А чого це мій Вітя має робити ремонт в квартирі, яка йому не належить?, – сказала мені свекруха. – Та хоча б тому, що в цій квартирі
Моя свекруха була неймовірно прискіпливою жінкою. Вона мені допікала все своє життя. Ось тому коли її не стало, я замкнулася одна в кімнаті і “відсвяткувала” цей день так, як про це завжди мріяла. Я б і подумати не могла, що мине час і зі своєю невісткою я буду чинити ще гірше. А недавно моя онучка задала мені питання, від якого мене зморозило. Я бачила, як почервоніли щоки Люсі. Я не сумніваюся, що саме так про мене відгукуються в сім’ї сина
життєві історії 0
Моя свекруха була неймовірно прискіпливою жінкою. Вона мені допікала все своє життя. Ось тому коли її не стало, я замкнулася одна в кімнаті і “відсвяткувала” цей день так,
Ну ж не до Сергія з Вікою мені проситися. Ти ж знаєш, з яким вони шиком від нас з батьком їхали свого часу? Звісно, що до вас з Петром переїду, – сказала мама, коли завела розмову про те, що в селі їй робити нічого і що з нього всі нормальні люди виїжджають. Але в нас з Петром однокімнатна квартира. Куди ми її поселимо?
життєві історії 0
– Ну ж не до Сергія з Вікою мені проситися. Ти ж знаєш, з яким вони шиком від нас з батьком їхали свого часу? Звісно, що до вас
Якби мені хтось сказав, що на старість літ я буду радіти невеличкій хатинці в селі, я б не повірила. Я люблю театри, кіно і запашну каву з коліжанками, але прийшов час спокою. Степан у всьому мене підтримує. Ми консервуємо на зиму все вирощене власноруч. Також на канікули до нас приїжджають внуки, яких ми обожнюємо. Але в нашій сім’ї є одна традиція, яку не дотримуватися не можливо. Спершу онуки “бурчали”, але з часом таки змирилися
життєві історії 0
Це було наше найкраще зі Степаном рішення. Я народилася і все своє життя провела в місті. Колись, на таких як я, казали – “дитина асфальту”. Я їздила на
Максим попросив тата купити плазмовий телевізор, а той відмовив, бо ж його буду дивитися і я, а йому це не підходить. – Ти за мій кошт жити не будеш. Свій шанс ти втратила, – сказав колишній. Тому коли на мій сороковий ювілей кур’єр доставив мені великий букет квітів і красиву коробочку, я здивувалася. В середині була записка з привітанням. “Дорога Марто! Я дякую тобі за виховання нашого сина, а найбільше за те, що ти в квартиру з сином не водиш інших чоловіків”
життєві історії 0
Квіти і невеличка золота підвіска від колишнього чоловіка на ювілей мене дуже здивували. Річ в тім, що всі подарунки, які він робив нашому сину, були з розрахунком того,
Оце так звалилося на мою голову! Колишні мої свекри поставили мене перед фактом: їдуть до мене в Німеччину на два тижні, дуже скучили за внуками. Вже квитки навіть узяли, уявляєте? А вони мені тут треба? В готель їх відправити, чи що? У мене ж і мужчина є, та вони про це не знають
життєві історії 0
Оце так звалилося на мою голову! Колишні мої свекри поставили мене перед фактом: їдуть до мене в Німеччину на два тижні, дуже скучили за внуками. Вже квитки навіть
Я вже не знаю, як відкараскатися від свекрушиного огороду, чесне слово. А скоро ж ту бульбу копати! У нас родини з трьох людей, я собі точно можу дозволити ті три кілограми помідор чи картоплі купити, так само як і огірків-кабачків. Нащо мені ще та плантація картоплі і кавунів та динь з гарбузами? Ну справді, стільки грошей вже вклали, аби лиш було красиво було у Надії Павлівни на огороді. Так тепер треба полоти їздити, збирати урожай, потім закрутки в банки робити і так далі
життєві історії 0
Я вже не знаю, як відкараскатися від свекрушиного огороду, чесне слово. А скоро ж ту бульбу копати! У нас родини з трьох людей, я собі точно можу дозволити

You cannot copy content of this page