життєві історії
Ми з чоловіком живемо всі селі, а син наш з невісткою і дітьми – за пів тисячі кілометрів, в Києві. Ми дуже мало разів у них бували, бо
До батьків, як я вже сказала, особливої любові я не відчуваю, буваю у них лише для “галочки”. Інша справа – свекри, золоті гостинні люди, привітні, у них велика
Заздрість вона живе в кожному із нас, та має вона два різні кольори. В когось вона білого кольору, і це в меншості випадків, коли ближній радіє за тебе
Діти про нас з чоловіком ніколи не дбали, хоча ми все для них робили. І ось тепер, коли я почала отримувати посилки з Америки, від дітей своєї сестри,
Відчувало моє серце, що все у Віталика і Наталі закінчиться розлученням. Чому тільки не вберегла його, тепер залишився без нічого, бо та все прибрала до рук. Вона свого,
Я живу в селі Чернівецької області. Давно вже небо забрало мого чоловіка, вдруге я заміж не виходила. Адже наш шлюб з Володимиром був здійснений в храмі – а
Мене звати Олена Петрівна, я з Вінничини. У мене – одна донька, у свахи Галини – так само тільки один син. Так співпало, що коли наші діти зустрілися
Наш єдиний син нам такі сімейні проблеми влаштував, що просто голова обертом! Ситуація склалася просто тупикова. Покликав наc Женя серйозну розмову та повідомив, що він скоро стане татом,
Зі своїм майбутнім чоловіком ми познайомились в кіно. Денис дуже голосно реготав над переглядом фільму, а я сиділа поряд і мене це дуже дратувало. В цей день в
Завжди думала, якщо ти з близнят – то й доля буде вдвічі кращою і щасливішою! Незабутнім було наше з Лесею дитинство, чудова юність. Ми відчували нерозривний зв’язок одна