Через всі ці події ми на ювілей свекрухи не пішли. Від сусідів я дізналася, що Стефанія Дмитрівна сиділа за столом чорніше хмари.

Я ніколи не була конфліктною людиною. Та й батьки виховали мене так, що треба поважати старших, інколи й прогинатися під їхні дивні бажання та вимоги. Так і вийшло, що всі сім років, що я заміжня, я танцювала під дудку свекрухи.

Мені ще й не пощастило, тому що вона справжнісінький Гітлер у спідниці. Стефанії Дмитрівні цього року виповнилося 65 років, ювілей. Силі її характеру та самозакоханості не позаздриш, скажу так. Адже навіть її чоловік, з яким вони сорок років у шлюбі, ходить як той солдат по плацу перед свекрухою. Щороку свекруха влаштовувала день народження, скликала всю величезну рідню, колег по роботі та сусідок.

Організовувала свято на “всю вулицю”. Звичайно, організацією всього цього дійства вона не займалася – навіщо руки бруднити, є ж невістка. Ось щороку ми з чоловіком як очманілі їздили всім містом, шукали їй вишукані продукти, які взимку не так легко знайти. А потім я вставала до приготування – так, все готувала саме я.

Зате за столом свекруха сиділа як королева і тільки приймала втішні компліменти про дуже смачну їжу. Звичайно, гості не знали, що все я готую. Загалом, я страшенно втомилася від цього всього і цього року вже передчувала знову всю цю суєту. Але раптом у нас дуже важко захворів собака, наш коханий із чоловіком песик. Дітей у нас не може бути, тому Оскар, так звуть собаку, нам як дитина.

Суть у тому, що з Оскаром треба було завжди перебувати поруч, у разі чого їхати до ветеринарної лікарні. Загалом, я на ювілей до свекрухи не пішла. Причину їй сказала, на що свекруха визнала, що я проміняла її на собаку і більше зі мною не спілкується. Але чи варто мені хвилюватися? Навіть не знаю.

Чула від сусідів, що все день народження Стефанія Дмитрівна була дуже розлючена. Ще б пак, не було “чарівної палички” поруч. Самій довелось і готувати і стіл сервірувати.

Але нічого, може, нарешті, подобрішає. Хоча, дуже я в цьому сумніваюся.

Фото ілюстративне