До дня народження я вирішила собі назбирати на новий айфон. Щоб його придбати, я ходила на різні підробітки і вже встигла зібрати більшу половину вартості бажаної моделі, передостанньої. Гроші були в окремому гаманці у письмовому столі. Але на днях сталося непередбачене: гаманець із грошима зник. Батьки її захищають. – Навіщо ти стягла мій гаманець? Там більше 30 тисяч гривень було!

Я давно хотіла собі новий телефон, айфон. І до дня народження вирішила собі назбирати на нього. Щоб його придбати, я ходила на різні підробітки і вже встигла зібрати більшу половину вартості бажаної моделі, передостанньої. Гроші були в окремому гаманці у письмовому столі.

Я дуже пишалася своїм запасом, адже батьки навіть не знали, що я почала цього літа працювати. Але на днях сталося непередбачене: гаманець із грошима зник.

Я намагалася не піддаватися паніці і міркувати логічно. Якби хтось чужий вліз у будинок, то стягнули б не лише її гроші.

Значить, украв хтось знайомий. Але цей невідомий не був у курсі особливостей мого гаманця: у ньому був пристрій, який відстежував місцезнаходження. Минулого дня народження подруга подарувала його мені, щоб та ніколи не губила гроші та карти.

Мені вперше довелося вдатися до системи відстеження. Маячок вказав знайому адресу. Я не могла повірити такому нахабству і пішла до знайомого дому. Увійшла до під’їзду, піднялася сходами і зателефонувала у двері. На порозі зустріла мене старша сестра Таня.

– Привіт! Чого треба? – спитала вона, витираючи руки рушником.

– Навіщо ти стягла мій гаманець? – із викликом запитала я.

– Який ще гаманець? Нічого не знаю, – почала відпиратися сестра.

У відповідь на це я показала їй екран із зображенням сигналу із її будинку. Коли Тетяна все зрозуміла, вона почала виштовхувати мене з квартири, додаючи, що «Ти що, мала, зовсім нахабніла».

Мені хотілося кричати та плакати. Моя власна сестра просто забрала мої зароблені гроші. Намагаючись придушити сльози, я повернулася додому. Батьки повинні мене підтримати!

Наступного дня Таня прийшла до батьківського дому. Мати зателефонувала їй і попросила прийти, щоб залагодити конфлікт між дочками. При розпитуванні сестра навіть не приховувала, що вкрала у мене гроші.

За її словами, гроші пішли на коляску для дитини та всякі дрібниці. Пообіцяла за першої ж нагоди повернути відібрану суму (хоча і вона, і я, і батьки чудово знали, що повертати щось не в характері нашої Тані).

– Ну, чула? Поверне вона тобі все! А ти через якусь дрібницю таке влаштовуєш.

– Та хіба це дрібниця? Там більше 30 тисяч гривень було!

Намагаючись досягти справедливості, я зустріла як байдужість сестри і пасивність матері, так і гнів батька.

– А на який тобі стільки грошей?! – заявив тато. – Чому ми тільки зараз дізнаємось, що ти працюєш незрозуміло де? Звідки ці гроші? Хто їх платить і за що? Мовчиш?! Ну ось. Ти не говорила нікому про свою роботу і отримала, що заслужила! За брехливість!

Ще ніколи я не почувала себе настільки гидко. Найрідніші люди зробили мене ж винною у ситуації, де жертвою була я. Одна сміялася, другій було все одно (головне, щоб усі один одному посміхалися), а третій накинувся зі звинувачення.

Того ж дня я дала собі обіцянку з’їхати від батьків, як тільки з’явиться нагода. Від думки про те, що тепер мені доведеться заново пройти шлях до великої суми, я тихо розплакалася.

Я не знаю, чи можна вважати, що моя сестра – людина без совісті? А вчинок батьків? Чи це нормально, щоб у сім’ї одна дитина забирала речі іншої? І як мені тепер ставитися до батьків і сестри після цього?

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page