Два роки тому ми з чоловіком ухвалили досить імпульсивне рішення і, мабуть, зробили помилку. Тепер ось розгрібаємо. Справа в тому, що в той час чоловіка підвищили і я, піддавшись спокусі, запропонувала йому взяти житло в іпотеку.
А до цього ми свою квартиру винаймали. І знімали довго, ще до народження двох наших дітей, старшому з яких нещодавно виповнилося 15 років. Потім почалися важкі часи, грошей почало не вистачати, тому тепер ми змушені на всьому економити, щоб не втратити вже внесену суму і нашу квартиру.
Доводиться важко, знайомі нас жаліють, але водночас заспокоюють і кажуть, що потім, коли ми виплатимо все, жити нам буде набагато легше. З одного боку, це правильно, потрібно сприймати навіть важкі ситуації з якимось позитивом. Але з іншого, ми дуже втомилися. Краще б не оренді жили.
Але треба якось викручуватися. Трохи мені допомагає рідна сестра. Дає різні фрукти, м’ясо з села. Вона вийшла заміж за сільського хлопця і давно переїхала в село, і тепер живе, як завжди, хотіла – зі свого господарства.
Недавно я вирішила, що треба було б відправити дітей до мами на якийсь час. Нам із чоловіком потрібно було пару днів на відновлення й відпочинок. Тим більше, мама завжди любила онуків, особливо коли вони були маленькими.
Ми зібрали синам рюкзаки з продуктами, дали трохи грошей про всяк випадок і відвезли їх в інший кінець міста. Перед цим, звичайно, я зателефонувала мамі. Але щось того дня явно пішло не так.
Молодший син зателефонував увечері та попросив забрати їх якомога раніше. Він скаржився, що бабуся якось дивно поводиться і зовсім нічого їм не дозволяє. Я відповіла, що вони з братом вже дорослі, тож нехай сидять у своїх телефонах або лягають спати. А завтра вдень я до них приїду, дізнаюся, що там такого сталося. Звичайні дитячі примхи, подумала я.
Але вже близько половини третього дня я була біля маминого під’їзду. Наш із чоловіком відпочинок не вдався, як можна розслабитися, якщо діти просять їх забрати?
Мама мене зустріла, наче нічого не сталося. Розповіла, що нагодувала дітей супом, а на сніданок дала макарони. Так, телевізор у неї зламався, тож розважити їх не було чим, але я й не вимагала нічого такого.
Діти сиділи на дивані з нудним виглядом, а мені раптом захотілося пити і я зазирнула в холодильник. Усередині нього були лише дві пачки якихось ліків, велика каструля прокислого супу та цвілий буханець хліба. Певно, його просто забули викинути.
На моє запитання, де продукти, які я передала через дітей, мама показала на морозилку. М’ясо, овочі та навіть пару апельсинів вона поклала туди, щоб не зіпсувалися. А решту виставила на балкон. Навіщо? Ну онуки тепер дуже великі стали і їдять як коні.
Ось мати їм супця і налила. І макаронів на сніданок, без нічого. А свіжі продукти вона вирішила залишити собі. Пенсія маленька, треба заощаджувати. У мене ж, її дочки, тепер нема грошей, як раніше, аби їй допомагати. Все витратила на купівлю квартири.
Останнє було подано мені як явну претензію. З таким, знаєте, гордовитим тоном. Я спершу навіть не змогла зрозуміти, жартує мама чи ні. Або, можливо, це якийсь розіграш. Але ні, вона була цілком серйозна. Ось таке у неї тепер до нашої родини ставлення.
Хоча до іншої своєї доньки вона ніяких претензій не має. Сестра іноді теж може надіслати їй продуктів, але це трапляється раз-два на рік, а ми з чоловіком раніше допомагали мамі майже кожен місяць.
Я, звичайно, забрала дітей, посадила їх у машину та відвезла додому. Потім погодувала, спитала, чи нормально вони спали і чи все в них гаразд. Сюсюкати з дітьми не в моїх звичках, тому переконавшись, що в них залишилися кишенькові гроші, я відпустила їх гуляти. Нехай йдуть куди хочуть, а нам із чоловіком треба поговорити.
Я розповіла Глібу про те, що трапилося у мами, запитала, що на його думку нам тепер робити. І ось що чоловік мені порадив: поговорити з мамою, пояснити їй, що наше фінансове становище стосується взагалі всього, що оточує нас. Тому ми не тільки до мами перестали їздити, а й взагалі ходити в гості чи на якісь свята, де треба робити дорогі подарунки.
Якщо мамі все правильно донести, то вона й сама зрозуміє, у чому була неправа. Такою була його чоловіча думка. Він сподівався на моє вміння домовлятися.
А от я чомусь більш схильна думати, що мама все сама зрозуміла, але повелася так просто через характер? Я і раніше помічала легкі нотки егоїзму в її поведінці, але воліла дивитися на них крізь пальці. А тепер, коли вік лише посилює негативні риси, вона вирішила показати себе без прикрас?
Що ж, тоді миритися з нею буде, гадаю, дуже складно. Як вирішити проблему, якщо людина не бачить, у чому конкретно вона не права?
Я зателефонувала мамі наступного дня і, на жаль, на діалог вона йти не хотіла. Тільки повторювала знову і знову, що нам усім на неї байдуже. Тільки якщо потрібно скинути онуків на її голову, не більше. Я намагалася її переконати, що це зовсім не так, але мені це не вдалося. Навіть чоловік узяв слухавку на кілька хвилин, але невдовзі здався й сам.
Що робити – не розумію. Вміння домовлятися тут не допомагає. Але часу та енергії далі з’ясовувати ці стосунки у мене немає, просто поки що поставлю стосунки з мамою на паузу. Можливо потім, коли наші справи покращаться, ми продовжимо нашу розмову.
Але поки що я маму ігнорую. Чи робить це мене поганою донькою, а може й поганою матір’ю? Нічого не розумію. У сім’ї склалася ситуація, ворогові побажаєш. Та ще й мама підкинула проблем. Як це все розгребсти?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
