Галина осиротіла ще дитиною і її забрала до себе сестра матері тітка Люба. У тітки було четверо своїх дітей і чоловік-шахтар, тому жили вони дуже добре, адже дядько Микита отримував хорошу зарплату.

Тітка Люба працювала у торгівлі, тому все у них було і на все вистачало. А Галина як сирота отримувала пенсію.

Йшов третій тиждень життя Галинки у новій родині, втрата батьків ще не забулася, дівчинка часто плакала, згадуючи тата й маму.

У той день на обід за столом зібралася вся сім’я, їдять суп, Галинка простягає руку за ще одним шматком хліба, а тітка раптом її по руці і каже:

– Ну, скільки можна їсти!

Галина згадує, що навіть не засмутилася тоді, а здивувалася і їй стало ніяково від того, що вона так багато їсть.

В цей момент тіткин чоловік Микита підвівся і зі словом: “Досить!” – взяв  дівчинку за руку і відвіз її до іншої тітки, яка жила набагато бідніше.

Там, у тітки Олі, Галина і залишилася на довгі роки. Дядько Микита, коли йшов, лиш сказав:

– Пробач, але тепер моя дружина тебе зовсім заїсть, краще тобі бути тут.

В родині тітки Ольги Галина виросла, здобула освіту, а недавно ця сім’я справила їй шикарне весілля на 100 гостей. Ще й із пенсії її відкладали тітка Оля і дядько Василь гроші, щоб після школи їй було легше встати на ноги.

Галинка дуже вдячна цій роднині, рідніших за них у неї немає нікого. А з великою родиною тітки Люби не родичається зовсім, вони після того, як вона покинула їхній дім, ніколи не цікавилися її долею.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.