Колись нікого не бентежило, якщо наречений був старший за наречену навіть на 20 і більше років. Зараз це начебто теж нікого не напружує, навіть якщо тенденція протилежна.
Он ровесниці моєї мами вибирають у чоловіка майже хлопчиків і нічого. Але ж це вони. Серед звичайних людей на подібні пари дивляться все-таки несхвально.
– І що він з нею потім робитиме, – говорить Маргарита Львівна, – це зараз йому 27 років, а їй 37, а потім? У 40 років чоловік ще буде зовсім нічого, а дружині вже 50!
Знайомі намагаються Маргариту Львівну підтримати. По-різному намагаються. Хто підтакує, а хто й каже:
-Ну твоя якась справа? Нехай невістка твоя і думає про це, покине її через 10 років син, знайде собі молоду.
І від цих розмов Маргариті Львівні не легше. Та їй самій зараз лише 48 років, між нею та обраницею сина Марією лише 11 років різниці.
– Ростила, вчила, в люди виводила, – журиться Маргарита, – і для кого? Для старої?
Діма, син Маргарити Львівни, ріс у сім’ї сином єдиним. Батько залишив сім’ю давним-давно, хлопчику та 5 років не було. З того часу Діма, або Митя, як звати його родичі — єдина втіха мами, бабусі та бездітної тітки, маминої сестри.
– Кандидат економічних наук, – перераховує Маргарита Львівна, – красень, спортсмен, дівчата на нього зазирають. Квартира своя, машину недавно нову купив хлопчик і тепер все дістанеться цій.
Її справді 37, хоча на вигляд не більше 30-ти. Марія має квартиру і дочку 8 років від першого невдалого шлюбу. І дівчинка теж – ще один голос не на користь новоявленої невістки.
– Повісила хлопцеві на шию ярмо у вигляді чужої дитини, – вважає Маргарита Львівна, – і головне, знали ж, що я не схвалю, розписалися потихеньку, крадькома. Навіть погуляти на весіллі єдиного сина і цієї радості мене позбавили.
А Діма що? А Діма щасливий:
– Я її люблю. І донька Маша чудова. А не говорили тому, що знали – без сцен не обійдеться. Бабуся, тітка, ти і як весілля гуляти при тому, що ви шипіте побачивши мою наречену.
– І жити прийшли до Діми, – каже Маргарита Львівна з гіркотою, – її квартиру здали. У гості до сина не прийти.
– Та чому не прийти? – висловлюється близька подруга. – Що змінилося? Був син і нема? Відчепись, це його особисте життя. Зараз багато хто так живе.
– І син оголосив, що чекають дитину. Ось як накажеш її називати? Донькою? Та й Дімка відповідальний, тепер її нізащо не залишить.
– Та що ти заладила, – не витримала навіть сестра Маргарити Львівни. – Його справа, відчепись. А щоб називати невістку, ім’я є.
– Не прийму, ні за що не прийму, – зарікається Маргарита Львівна, – сина прийматиму, онука чи онучку теж, куди ж подінешся. А її не прийму. Окрутила, хомут одягла.
-Ну й сиди тоді, – попереджає сестра Маргариту, – навряд чи Діма тобі онука на погляд возитиме, якщо ти від його дружини ніс повертаєш. Скільки вони проживуть — їхня справа. А ти в позу не вставай, тобі ж гірше буде.
Ось така ситуація. Як вважаєте, яку позицію слід ухвалити Маргариті Львівні? І як ви ставитеся до пар, де дружина на десяток років старша за чоловіка? Чи прийняли б таку різницю у віці?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
