Ігор в нас з чоловіком єдина дитина, тому ми берегли його від поганих друзів і впливу. Довгий час я його не випускала гуляти з хлопцями. А коли йому було сімнадцять, Ігор таки випросив у мене дозвіл піти на одну вечірку. Якби ж можна було повернути час, я б закрила його в квартирі на ключ. Тепер і чоловік і вся родина звинувачує в тому, що сталося, мене.
Така ситуація зі мною сталося…
Живу я з чоловіком Валерієм в місті. Разом ще з самої школи. Спочатку ми були просто друзями, але потім це переросло в дещо більше.
Коли ж ми пішли на навчання я в університет, Валера в коледж, це трішки роз’єднало нас.
Але попри все ми пройшли всі випробування і згодом одружилися.
Через те, що мій чоловік після коледжу вже працював і на момент одруження вже мав трохи відкладених коштів, то весілля було доволі солідним за мірками тих часів.
Почали ми жити на квартирі в батьків чоловіка. Але довго ми з ними там не прожили.
Галина Петрівна і Володимир Іванович відправилися на небо один за одним. Спочатку свекруха, а потім не минуло й року, як за нею пішов свекор.
Спочатку ми намагалися оговтатися від цього всього, так час минав і коли ми вирішили стати батьками то це вийшло не заразу. Далеко не з першої спроби, але Господь все ж таки подарував нам єдиного сина.
Синочка назвали Ігорем, і попри важке становище старалися дати йому все, що тільки могли. Багато часу та уваги приділяли Ігорчику.
Коли ж синок виріс то в плані покупок мало в чому відмовляли. Але попри це далеко не всюди пускали, бо дуже оберігали Ігоря.
І все одно в мене синок найкращим виріс. Від був товариським і мав багато друзів.
А коли Ігорчику виповнилося 17 він все-таки випросив піти з друзями на вечірку.
В честь того я погодилася, але краще б не робила цього.
Мій сімнадцятирічний син пішов на вечірку до друга і все б нічого, якби один необачний рух. В розпал забави синок вийшов з друзями на балкон. Не знаю що вони хотіли зробити, але в результаті сталося так, що Ігор з нього впав.
Це був 3 поверх, на щастя, мій син лишився живим. Але після того майже не ходить.
Думаю, це найважчий період мого життя. І замість підтримки рідних я тільки те і чую, що я винна. Ніби це моя провина, що я відпустила хлопця до друзів… І чесно кажучи, це з’їдає мене з середини.
Як ви думаєте невже я погана мати? Чи могла я вберегти від цього сина? І чи дійсно я заслужила такі слова в свою сторону?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!