Ілля Самойленко, офіцер управління розвідки полку Азов Нацгвардії України. Знаходиться на “Азовсталі”, разом з іншими бійцями тримає оборону у Маріуполі, який майже повністю окупований росіянами. Останній плацдарм – Азовсталь.
У віці 21 рік, в 2014 році, розпочав військову службу в зоні АТО/ООС. Під час боїв втратив ліву руку та праве око. Зараз має титановий механічний протез та штучне око.
Саме Ілля був одним із тих, хто проводив прес-конференцію з оточеного ворогом заводу “Азовсталь”. Він дуже добре володіє англійської мовою, тому для спілкування з представниками закордонних медіа не потребував перекладача. Ілля навчався на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. І він мріє завершити навчання, коли закінчиться війна.
Блокада та оборона Маріуполя не мають аналогів у світовій історії. Як і мужність наших бійців.
Я використала всі емоції, але так і не змогла знайти потрібної, щоб висловити, що я почуваю через Азовсталь.
Я пролистую і не можу дивитися звернення командирів звідти.
Все можу дивитися. Їхні звернення – ні.
Папа Римський, Ердоган, ООН, Червоний Хрест, Байден, Макрон – ніхто і нічого не може зробити. Ніхто і нічого?
В 21 столітті, посеред Європи, скидаючи півтисячні авіабомби, путін нищить наших людей – і з цим нічого не можна зробити?!
Збирають підписи, щоб звільнити наших воїнів. Вже мільйон зібрали. Підписи? Ви серйозно? А без підписів не зрозуміло ж нічого? Може, ще референдум треба провести, щоб проголосувати, хто за, а хто проти? Потім порахувати, зробити презентацію і запустити в єдині новини?
– Що з Маріуполем? – питають у влади, яка зараз має рорзум Арестовича.
– Прогавили ( змінено редакцією, що мається на увазі, ви розумієте), – каже, не моргнувши оком мозок влади.
І додає: після війни будемо розбиратися.
Ілля Самойленко на пресконференції сказав:
“Нашій державі не вдалося захистити Маріуполь, нашу підготовку саботували офіційні представники. Ми не отримали жодного “Джавеліна”, ніякої нової зброї, нового транспортного засобу. Ми не отримали ніякої підтримки… Проблема у тому, що багато представників влади саботували оборону України протягом останніх кількох років. Ця війна почалася не в лютому, не 24 лютого. І ми постійно на цьому наголошуємо. Наша підготовка була саботована – офіційними особами, урядом. Усі просто нам заважали готуватися до оборони”.
А мережу зачищають від незручних питань до влади. От побачите, як набіжать під цей пост боти від влади. Притому, не зразу, а після отримання команди. І як під копірку почнуть розповідати, що ми тут «розшатуємо ситуацію».
Всі розмови на тему – як став можливим Маріуполь? що сталось на виході з Криму? чому не були підірвані мости? чому не було евакуйовано цивільне населення, коли стало зрозуміло, що діло йде до оточення? – радять відкласти до «кращих часів». Але для величезної кількості людей «кращі часи» ніколи не настануть.
Єдність під час війни – це не про покриття злочинів. Винні мають бути названі. Щоб уникнути нових трагедій. Пояснення від влади на рівні «прогавили Маріуполь», виглядають особливо цинічними.
Все на потім – наприклад, відключення телеканалів і присутність в ефірі тих ведучих і журналістів, які невпинно і натхненно кликали сюди «русский мир».
Зате панегірики владі і толерування Татарова, Демченка і Єрмака на найвищих посадах якраз на часі.
Єдність під час війни потрібна не лише для того, щоб здолати ворога, а і для того, щоб самим не стати міні-росією з міні-путіним.
На Азовсталі перебувають зараз розумні, освічені, вільні від радянщини, ідейні, з загостреним почуттям справедливості, відповідальні воїни.
Вони потрібні нам ЖИВИМИ.
Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)
Слава Україні і ЗСУ!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
