Ірина Степанівна приїхала до нас ще за тиждень до Нового року, і досі “гостює”. Що я, що чоловік, не сміємо її перепитати, на яке ж число вона купила квиток назад. А може й не купила, і його потрібно завчасно придбати, щоб точно нижня полиця була. Єдині, хто залишаються щасливі її приїзду, так це наші хлопчаки. Прийшли ми в понеділок з роботи, а дома “сюрприз”.
Я з подивом кожного разу чекаю на черговий візит моєї свекрухи. Її приїзду завжди передує телефонний дзвінок приблизно годинної тривалості. Під час розмови ми з чоловіком по черзі намагаємось переконати Ірина Степанівну, що зовсім не голодуємо, що огірочки та помідорчики я теж закриваю на зиму, що пиріжки з капустою теж вмію готувати, а варення ще залишилося після минулої її поїздки.
Наші спільні зусилля завжди приводять до однакового результату – від вагона до машини нам потрібно наймати не двох, а “всього” одного носія.
Чоловік завжди з подивом запитує, як мама змогла дотягнути все це до вагона і розмістити в купе, адже решта три пасажири теж мали якісь речі. Свекруха махає рукою:
– Та які там у них речі, валізки невеликі!
Приїхавши до нас, свекруха завжди обходить з інспекторською перевіркою квартиру, у неї в очах читається безліч ідей щодо наведення порядку та чистоти, але вона їх не озвучує. Усі сюрпризи будуть через день-два, коли ми трохи розслабимося, і підемо на роботу, попередивши, щоб мати нічого не робила, а просто відпочивала і спілкувалася з онуками.
Останній пункт свекруха виконує на всі сто. Онуки у втіленні її ідей грають чи не першу роль, підказуючи, де поблизу знаходяться господарські та продовольчі магазини, в яких ми зазвичай купуємо. Свекруха може запросто переклеїти шпалери в коридорі, а потім дивуватися, чому нам не сподобалася “цегляна кладка” у її виконанні. Після подиву в очах трудівниці з’являються сльози та звучить класичне: “А я так старалася, хотіла вас порадувати!”
Минулого року вона нас “порадувала” трьома величезними гарбузами, які насилу викотив у тамбур провідник, а свекруха йому весело сказала:
– Ось бачите, зараз син забере гарбузи, а ви казали, що не довеземо!
Провідник тоді ніяк не прокоментував цю репліку, але з нескінченним співчуттям подивився на нас із чоловіком і на носія, що стоїть за нами.
Окрім десятків банок із закруткою, свекруха завжди везе велику “таємницю”. Це дата її від’їзду. Квиток назад – ніколи! Це ще одне правило візиту. І дай Бог свекруху запитати чи натякнути, що хотіли б знати, наскільки вона приїхала! Відповіді стандартні: “Я можу прямо зараз в касу піти!”, “Хоч би чаєм напоїли!”, “Рік не бачилися, і вже виганяєте!” і т.п. Звичайно, настрій у всіх псується, свекруха починає шморгати носом, і ми, так і не дізнавшись, що хотіли, починаємо згладжувати кути.
Зате приїзд бабусі – необмежена свобода для наших дітей. При бабусі скасовується все те, чого їх привчали багато місяців – зарядка, загартовування, режим дня, тощо. Наївне питання бабусі “а навіщо?” перекриває всі наші аргументи, що це треба. Наші сини бачать у бабусі дуже сильного і надійного союзника у боротьбі з “дивними” вимогами батьків, вони теж, у два голоси підхоплюють: “А навіщо?!”, причому не обмежуються одним повторенням цього риторичного питання, зупиняючись тільки після підвищення на них голосу.
Змагання на дитячому майданчику у різних “видах спорту” часто роблять переможцем бабусю, а щоб якось компенсувати розчарування онуків у їх силах, бабуся мчить за морозивом, трійця може з’їсти за день стільки цього продукту, що обід та вечеря стають неактуальними.
Але все-таки, основне питання – на скільки свекруха до нас їде! Ось як нам дізнатися про дату “визволення”? Може, хтось має пропозиції?
Фото ілюстративне
