Кілька місяців тому я переїхала в інше місто і поміняла роботу. На старій роботі колектив у нас, як то кажуть, був змішаний: майже порівну чоловіків і жінок, тож робоча атмосфера була цілком приємною і дружньою. З однією з колег, Людою, ми одразу потоваришували і підтримуємо зв’язок досі.
На новій роботі колектив у нас жіночий, за винятком директора, але з ним ми не часто перетинаємося.
Нас, дівчат, лише вісім в офісі, здавалося б, чому не жити дружно? Ми не конфліктуємо, навіть навпаки, разом робимо перерви на каву, приносимо з дому смаколики, ділимося бутербродами, спілкуємося на хвилюючі теми. Навіть об’єдналися в єдиному пориві заради того, щоб керівництво встановило нормальний кондиціонер в офісі замість старого – і досягли свого.
Але так відбувається не завжди і не з усіма. Іноді починаються суперечки, балачки за спинами, плітки. Особливо, якщо хтось із нас зробив красиву зачіску або купив нову сукню. Ніколи не дочекаєшся похвали від дівчат-колежанок, кожна вважає своїм обов’язком сказати якесь гостреньке слівце, тому відразу гарний настрій псується.
Але зате, якщо у когось із нас неприємності вдома, тут уже можна розраховувати на підтримку. Усі кинуться співчувати, розпитувати подробиці. Складається враження, що люди не здатні радіти чужим досягненням чи придбанням, а от труднощам і негараздам, навпаки, радіють.
Днями батьки подарували мені машину, я звичайно, відразу ж приїхала на ній на роботу, колежанки мене привітали, наче б щиро, але потім я дізнаюся, як вони шепчуться за моєю спиною, що машину мені подарував багатий одружений чоловік. Що батьки не могли зробити такий дорогий подарунок, оскільки вони звичайного достатку.
Не буду я всім доводити, що тато з мамою збирали мені гроші на квартиру, але питання з житлом вирішилося, коли далека родичка несподівано залишила мені у спадок однокімнатну квартиру і батьки витратили свої заощадження мені на машину. Не вважаю за потрібне комусь у чомусь звітувати.
Мені просто незвичні такі взаємини на роботі, адже ми один колектив, маємо бути згуртованими, допомагати та співчувати одна одній, радіти успвхам колег. Чому відбувається навпаки, не можу зрозуміти, чому жінки так поводяться. Мій хлопець Олексій говорить, що у нього на роботі зовсім по-іншому, у чоловічому колективі простіші стосунки. Мені подобається моя нова робота, але засмучуюся через ось таке ставлення колежанок. А як у ваших колективах?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
