Я все життя намагалася виховати порядних дітей.
Я виросла в доволі побожний сім’ї. Дивно, але чогось частенько чула насмішки через свою віру, особливо в студентські роки.
Тоді з того приводу мене часто дражнили хлопці в групі.
Я ж не хотіла ставати, як всі інші дівчат. Часто ходила до церкви, просила в Бога допомоги і поради.
І ось невдовзі я зустріла з Іллею, моїм майбутнім чоловіком.
Він не був таким як інші. Можливо це мене і привабило, адже він на відміну від інших хлопців, впершу чергу звертав увагу на мій внутрішній світ, ніж на зовнішній вигляд.
Ми багато чого пройшли разом. Ілля мене підтримував, розумів і з повагою ставився до мого вибору. З розумінням поставився і до того, щоб в нас до весілля нічого не було.
І ось вже як одружилися, тоді нам з Іллею Бог подарував двох дітей: хлопчика і дівчинку. Хлопчика назвали Богданом, а дівчинку Марією.
Все життя намагалася їх виховати: чесними, добрими, побожними.
Богдан чудесним хлопчиком став і навіть в підлітковому віці не противився і ходив з нами до церкви.
А з Марією спочатку все було добре, а потім впливом чи то однокласників чи то когось іншого, стала доволі неслухняною.
Коли ж діти зовсім повиростали, синок пішов в семінарію, донька на менеджмент.
З Богданом в нас і по нині все добре… Тож історія більше про Марію.
За час університету десь на другому курсі почала зустрічатися з Сергієм. Я надіялася, що в них все серйозно. І звісно їй нагадувала, що до весілля ні-ні-ні!
Зустрічалися вони так, зустрічалися. Минув один рік, минув другий і ось, коли добігав вже їх третій рік разом, я думала все – весілля не за горами.
Але тут новина: Марія і Сергій розійшлися… Звісно моя донька дуже горювала.
Але невдовзі почала зустрічатися з доволі цікавим хлопцем на ім’я Мар’ян. Не довго вони вони так зустрічалися і пів року не минуло, як я дізналася, що буде весілля.
Я зраділа, хоча відчуття того, що може щось статися, мене не покидало.
І ось як то заведено перед весіллям, був дівич-вечір.
А зранку після дівич-вечора моя Марія замість того, щоб вернутися зі щасливим обличчям, прийшла, сіла і заплакала. Почала я розпитувати що ж сталося?
І тут моя донька сказала, що вона цей вечір провела не з дівчатами, а з Сергієм. Та і як би ж то просто провела…
Вона лишилася з ним на ніч, зрозуміла, що не може забути Сергія. А зустрічі з Мар’яном були тільки для того, щоб забути свого колишнього і то не вийшло…
Хоч моєї поради питала донька, але я не могла їй нічого сказати…
Шкода мені стало тих дітей…
Шкода Мар’яна, бо видно, що любив доньку, пропозицію зробив, але життя з обману починати не добре…
Шкода Марію і Сергія, бо ще досі тягнуться один до одного, але чи не запізно вже?
Звісно я не виправдовую вчинок своєї доньки, але мені потрібна ваша порада.
Як би ви вчинили в цій ситуації? З ким доньці радити залишитися? Чи казати про це Мар’яну?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!