Втомилася я випрошувати у чоловіка гроші на на елементарне. Щоразу ніби проект на бюджет захищаю – все маю аргументувати і довести. А Макс може прохання і відхилити, якщо вважатиме покупки недоцільними.
– Максе, але ж це найнеобхідніше! Чому я маю щоразу випрошувати у тебе на хліб і зубну пасту? – не витрмала я. – Адже я працюю і гроші тобі віддаю!
Не подумайте, я не в декреті, не сиджу у чоловіка на шиї, я також працюю, отримую гроші. Тільки ось всі гроші я віддаю Максиму, тому що у мене “взагалі гроші не тримаються, ми так ні на що не назбираємо”. Так, ми накопичуємо на квартиру, але такими методами мені ця квартира і на підлогу не впала, я хочу жити, а не скніти.
Накопичувати ми почали чотири роки тому, відразу після весілля.
Спочатку за це відповідала я. Робила я це просто – визначала коло необхідних витрат, потім дивилася, на чому можна зекономити, зводила бюджет на місяць, що залишалося – відкладалося. Я не бачила сенсу у всьому собі відмовляти і їсти одну макаронину на двох.
Чоловік через рік поцікавився, скільки ми накопичили, і дуже здивувався, що сума, на його думку, була занадто мала. Я пояснила, що не вважаю за необхідне прямо закручувати гайки, тим більше, що квартира у нас є, хоч і однушка-гостинка, але все ж.
Зі мною не погодилися, чоловік як маленькій мені пояснював, що якщо ми плануємо дітей, то спочатку варто вирішити квартирне питання, розширитися, а ми його не вирішимо, якщо не будемо старатися. Після тієї пам’ятної розмови Максим вирішив взяти кермо влади сімейним бюджетом в свої руки.
Так почалося моє особисте пекло.
Я повинна була всю зарплату віддавати Максиму, а він потім виділяв мені гроші на те, що необхідно. Тобто, я мусила представити меню на тиждень, написати список продуктів, їх вартість, скільки мені треба, підбити підсумок і ось цю суму чоловік виділяв. Або не виділяв, якщо вважав меню занадто мажористим або ціни на продукти невиправдано високими.
Все це забирало дуже багато часу і дратувало. Я б краще влаштувалася на підробіток, щоб тільки не бігати по навколишніх магазинах і ятках, вишукуючи, де картопля дешевше на гривню. Але у мене не вистачало на підробіток сил і часу.
З предметами мого побуту, одягом і засобами гігієни справи були ще гірші. Якщо “захищати” нові джинси було просто складно, то випрошувати гроші на засоби гігієни чи манікюр – це вже зовсім.
Особливо, коли мужик стоїть і міркує, що ось ці занадто дорогі і мені слід брати оті, які взагалі не для цих цілей. І доводиться все розжовувати і пояснювати!
Про косметику я просто мовчу. Максимум – один дешевий крем в рамках подарунка до свята. Зате у моїх подруг тепер взагалі ніяких проблем з тим, що мені подарувати. У мене список на кілька років вперед готовий.
Від такої економії вже зносить дах. Ми нікуди не ходимо, бо це необгрунтовані витрати, ми не кличемо гостей, тому що і це витрати. Про відпустки я просто мовчу.
Та що там друзі і відпустку – я до мами другий рік не можу з’їздити, бо дорого, а ми економимо і накопичуємо на квартиру. Мама сама приїжджала, так я ледве зі сорому не згоріла, коли чоловік їй зробив зауваження, що вона занадто багато води витратила при митті посуду.
Так, ми накопичили вже пристойну суму, але до покупки квартири ще дуже і дуже далеко. Такими темпами я просто не витрримаю цю ситуацію. Я втомилася і не хочу так більше жити. Це не життя, а існування якесь.
Макс же вважає, що все нормально і наше життя не відрізняється від інших. Переконати його неможливо.
Напевно, все це закінчиться розлученням без квартири.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
