Мама на вихідні нас попередила, що їде до дядька Івана “в гості”. Ми вже звикли до такої обстановки. Я все розумію, мама ще зовсім молода і також має право на жіноче щастя. Юля, моя сестра, молодша від мене на десять років. Так ось, та вийшла зі своєї кімнати, руки в боки і заявила, щоб та даремно туди не ходила, а “вициганила” для неї айфон. Мені від почутого волосся дибки стало.

Вирішила поділитися з вами, що в мене на душі. Мене не розуміють подружки, яких цікавить одна косметика, з коханою людиною ми розлучилися нещодавно. З мамою я не в дуже дружніх стосунках – не хочу її засмучувати своїми думками.

Почну спочатку. Живемо ми втрьох: сестричка, молодша за мене на 10 років, я і мама. З Юлею ніяк не можемо порозумітися, і мені здається, що ніколи не знайдемо спільної мови.

Вона розпещена, їй все легко дістається, і тому мене вона не розуміє. Я у всьому намагаюся допомогти мамі, після закінчення коледжу почала працювати, майже всю зарплатню віддаю мамі. Вступила на заочне, робота у мене прекрасна, заробіток дуже пристойний для нашого маленького районного центру. А із Блею у нас вічні суперечки.

Я пробувала і довгі розмови по-доброму, і по-поганому – результату ніякого. Маму знову зайвий раз не засмучую, всі проблеми з Юлею ​​намагаюся вирішити сама. Сестра у мене дуже хороша “акторка”, дуже вміє в потрібний час “подіяти” на жаль

Мама має чоловіка. І дуже часто вона знаходиться у нього дома, іноді й Юлю  із собою забирає. Але дедалі частіше перестає її брати із собою, оскільки там вона почала поводитися  так, що тій соромно. І навіть цей дядько Іван помітив, що Юля надто далека від добрих манер.

А останнім часом вона взагалі почала диктувати мамі, коли їй можна туди йти, а коли ні. Каже, нехай Іван дає тобі гроші, нехай він купує мені щось.

– Ти, як добра мама, могла б випросити в нього для своєї донечки айфон. Мій вже дивись, який старий і потертий, – сказала одного разу Юля.

Вибачте звичайно, але вона ще сопля (їй 13), щоб говорити такі речі, та й гроші він їй дає, і подарунки нам усім купує часто, але це її не торкається.

Мама розривається, мені теж важко. Я намагаюся для своєї сім’ї, все в будинок, все для затишку, люблю щось нове купувати та облаштовувати побут. А молодшій все байдуже, її цікавлять лише гроші та походи в магазин за речами та “смаколиками”.

Нерви мої на межі, ще й мій хлопець, з яким ми були майже 5 років разом, нещодавно зі мною розлучився. Його сестра його постійно повчала, що ще рано, потрібно спочатку встати на ноги і свого домоглася. Було багато суперечок, образ тощо. Він від мене відвернувся (або його відвернули), але правда сказав, що мене не залишить (як друга), тому що я йому близька людина. І допомагатиме, якщо потрібно. А ми планували все по-іншому.

Як так можна вплинути на людину, що вона різко змінила свої думки в протилежний бік? Зрозуміти цього не можу й досі. Місяць спілкуємося як друзі, сам він мені не дзвонить. Я відчуваю, що це інша людина.

Отак і живу. Адже мрію про дитинку, власний куточок з нею. Та й він так завжди говорив, і завжди мене хвалив, що я вмію створити затишок, смачно готую, і що він вирішив на 100%, що завжди буде зі мною та одягне на мене білу сукню.

Мені більше нема кому висловитися: мама заклопотана своїми стосунками з д. Іваном. Юля взагалі від рук відбилася, і витворяє таке, що на голову не надінеш.

Як жити далі? Чим зайнятися, щоб не думати, що життя проходить повз мене?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua