Як важко жити “між двома вогнями”.

У шлюбі з Борисом я вже п’ятнадцять років. Він прийшов у зяті.

Дуже важко йому було привикнути до моїх батьків, адже його тато давно покинув маму. У нього інша модель сім’ї.

Пояснив, що ніколи не зможе сказати до моїх батьків “мама” і “тато”. Я його зрозуміла, але моя мама ніяк не може з цим змиритись.

“Галю, – каже вона до мене одного разу, – що це твій Борис до мене каже, “Маріє Григорівно?!” Чому так офіційно?”

“З часом, мамо, почекайте поки звикне!”

Борис так і не звик. Весь час почував себе ніби зайвим. Він часто сперечається з моєю мамою. Наприклад, встають вони зранку одночасно, я ще хочу трішки полежати, та де там – вони ж не дадуть. Чую на кухні вже тон в обох підвищений:

– Маріє Григорівно, завтра не можу йти косити траву, бо їду на роботу!

– Як то ти не можеш, а молоко пити можеш? Що то мені корова тільки потрібна? З понеділка будуть дощі!

– Найміть собі косаря, а я не піду!

– Ти такий – сякий зятю, нащо здався тоді нам?!

Чую, Борис грюкнув дверима, не випивши каву, поїхав на роботу. Вже тоді я встаю і починаю з мамою сперечатись: “Навіщо ви так, мамо, хіба не можна по-людськи якось поговорити з Борисом? Одразу зчиняєте “бурю” у хаті. Не шкода мене, то внука пожалійте.”

У нас підростав синочок Мар’янчик, який дуже любив татуся.

Моя свекруха після розлучення виїхала до Італії, там має добру роботу, з внуком і сином спілкується рідко. Борис відчуває до неї “холод”.

Ці всі обставини дуже змінили мого чоловіка. Бачу, як у нього нема тієї турботи до сина, рідко його обіймає чи проводить час разом.

Після важкої роботи іде зразу ж відпочивати.

“Борисе, Мар’янчик скучає за тобою, давай поїдемо в неділю до міста, погуляємо в центрі, підемо на морозиво”.

“Добре, Галинко, – відповів чоловік.

Не так сталося, як гадалося…

Моя мама все ж таки найняла косарів, і що ви думаєте… До неділі висушили ми сіно, його потрібно було привезти саме в неділю, бо на вечір прогнозували дощ.

Читайте також: Це була обідня перерва, і в їдальні, як завжди, поглядом шукала, де мій Віталик, та щось не могла знайти його. Подумала, що затримується, тому вирішила зайняти столик. Коли лише присіла, до мене підійшла незнайома жіночка, сіла біля мене і каже: “Я знаю, що ти Люся, мене звати Ніна, прийшла сказати, що чекаю дитину від Віталика. Не чекай його, він більше не повернеться, з роботи теж звільнився. Вибач, але таке життя”

“Борисе, нічого не хочу чути, маємо сьогодні привезти сіно. Тільки люди прийдуть з церкви – ідемо до сіна!”

“Мамо – кажу я, – ми спланували поїздку до міста, не можемо йти в поле”.

“Ах ви такі-сякі, як так можете, та у вас дитина росте, я бачу молока ви не хочете, чекайте-чекайте, всього не докупитесь!”

Такі постійні розмови, нарікання зі сторони мами, руйнують наш шлюб. На жаль, жити окремо від батьків у нас нема можливості.

Що мені робити, щоб не розпався шлюб?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua