Мама з татом розлучилися, коли мені було три роки, тато зник з нашого життя, платить аліменти, але я його більше ніколи неп бачила і не знаю .як він живе. Та воно мені не так і треба, бо я його практично не пам’ятаю.
Мама всі ці роки багато працювала, ми навіть купили власну двокімнатну квартиру, бо раніше винаймали.
У мами батьків немає, вона з дитячого будинку, тому їй ніхто не допомагав мене ростити. Їй було важко, але вона справилася .поставила мене на ноги, одягали, годувала, я ні в чому не потребувала всі ці роки. Ніякого чоловіка мама також не привела у наш дім, вона і не зустрічалася ні з ким, бо не хотіла, щоб мені було дискомфортно. Зараз мені вже 14 років, я навчаюся у 8 класі.
І ось пів року тому все змінилося. Мама сказала мені, що тепер я повністю самостійна, що вона тепер займається своїм особистим життям, а я сама для себе відтепер готую, перу і все інше роблю собі сама, сама турбуюся про себе.
Мама на тиждень дає мені 200 гривень, у школі я обов’язково їм перше, бо вдома ніколи вареного немає. Моє життя дуже змінилося. Я сама купую собі те, що буду їсти з картки, на яку тепер тато на пряму перекидає мені аліменти. На ці гроші також вдягаюся. Купую все, що мені треба зі взуття чи одягу у в інтернеті чи у магазинах.
Я сама можу сходити у кафе, якщо мені вистачає грошей, я сама записую всі витрати і планую їх, адже маю щомісяця 2 тисячі татових аліментів і 200 гривень, що дає мені мама. Я сама собі купую порошок, зубну пасту і все таке.
В принципі все нормально, я багато чого умію готувати. Але переважно готую щось дуже просте, або купую собі напівфабрикати котлет, голубців чи ще щось. Мама їсть самі салати, рибу. Іноді ми домовляємося, що сьогодні їмо разом, готую щось я або вона, але частіше я.
Мами часто не буває вдома, вона ходить на побачення. Сказала, що у неї є друг, але жити вона його до нас не приведе, вони бачаться у нього, а житимуть разом, коли я після 9 класу піду навчатися. Ми з мамою вирішили, що нічого робити у тих 10-11 класах, краще піти до коледжу, потім працювати десь і потім вже в університет. Зараз я все одно точно ще не розумію, чим буду займатися, а тоді, у більш дорослому віці, краще бути знати, чого саме я хочу і яка освіта мені знадобиться.
Ось так. Я не скажу, шо мені важко живеться зараз, просто по-іншому. Я нікому у школі про це не розповідаю, бо вчителі можуть почати у наше з мамою життя, а нам це не потрібно, нас все влаштовує.
Подругам теж не розповідаю нічого з тієї ж самої причини. Але тут вирішила написати, щоб почитати, що дорослі люди думають з цього приводу, чи права моя мама, таким чином організувавши наше з нею життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
