Мені 58 років, і я на прохання сина й невістки не працюю, пішла оце щойно на пенсію. Раніше я була впевнена, що зможу працювати і в 60, і в 65. Але викладання вичавило з мене останні соки, це правда, особливо у нинішній формі.

Я дуже люблю своїх учнів, правда. Тому йти зі школи з власної волі було набагато складніше, ніж якби мене просто звільнили.

Здоров’я вже нема, треба було визнати це раніше. Я довго думала, за які гроші житиму далі. Але мій син вирішив усе за мене, вони з невісткою навіть наполягли на такому моєму кроці:

– Мамо, я маю можливість допомагати тобі щомісяця. Я не хочу, щоб ти чогось потребувала. Іди зі школи з чистою совістю та душею, – сказав Роман.

Напевно, будь-яка мати розплакалася б від рощулення й щастя, почувши таке від коханої дитини. Я виховувала Рому добрим і добрим хлопчиком. Та й сам він бачив, як я ставлюся до своїх батьків, як доглядаю їх. Коли їх не стало, то це було для мене справжнім випробуванням. Добре, що син завжди був поруч.

А потім він одружився з Наталкою і переїхав. Я була готова до своєї самотності, тому легко його відпустила. Тільки ось з невісткою стосунки одразу не склалися. Наталя мене не злюбила, вважала, що я погано впливаю на Роман. Мовляв, поруч зі мною він стає маленьким хлопчиком, а це їй не подобалось. Вона вимагала від нього мужності, щоб усе брав на себе.

Коли у дітей народилася дитинка, я пурхала від щастя. Намагалася допомагати, чим могла. Та невістка завжди відмовлялася від допомоги. Спочатку вона навіть забороняла мені брати онуку на руки! Я розуміла, що далі буде лише гірше. Тому намагалася не прив’язуватися до малечі. Найбільше мені не хотілося, щоб Наталя почала налаштовувати дитину проти мене.

Але, судячи з того, що відбувається зараз, так і буде. Коли Наталка дізналася, що мій син хоче допомагати мені матеріально, вона влаштувала йому сцену. Невістка вважає, що забезпечувати батьків – не його обов’язок.

Та і я ще недостатньо стара, щоб вимагати від своєї дорослої дитини допомогу. Але річ у тому, що я Романа ні про що й не просила. Це цілком і повністю його ініціатива. А відмовлятися від грошей я не стану, бо насправді їх потребую – пенсія маленька буде.

Я знаю, що мій Роман пристойно заробляє. Причому настільки, що може і забезпечувати сім’ю, і на майбутнє відкладати. Невістка навіть не знає достеменно, яка у нього зарплата. А це про щось та говорить. Я вважаю, що син робить все правильно: краще приберегти щось на чорний день, а не давати гроші дружині, щоб та витрачала їх безпросвітно.

Невістка не знаходить собі місця. Адже вона ніколи ні в чому собі не відмовляла. Своя квартира із шикарним ремонтом, гарна техніка, новенький айфон. Щосезону вона оновлює гардероб. Дитина сита і здорова, що ще треба? Ой так! Двічі на рік вони їздять на відпочинок, і я дуже рада, що моєму синові вдалося влаштувати своє життя належним чином.

Незважаючи на все це, тепер мені доводиться вислуховувати від невістки, яка я така-сяка. Розоряю їхню родину! Мені зовсім не хочеться бути каменем спотикання у стосунках сина та його дружини.

Але тепер без Романа я просто не впораюсь. У мене, звісно, ​​є деякі заощадження. Але це порожній звук, порівняно з реаліями нашого теперішнього життя.

Боюся, що мені все одно треба шукати альтернативні шляхи прибутку. Думаю про те, щоб зайнятися репетиторством. Недарма ж я понад 30 років у школі пропрацювала.

Син каже, що це зайве. Мовляв, досить мені працювати, настав час зайнятися чимось, що гріє душу, приділити увагу собі. Але я не хочу, щоб він сперечався з дружиною через мене! Що ж робити? Роман сказав, що все одно скидатиме мені мовчки гроші на карту. Чи правильно це?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.