Син привів в мій дім таку невістку, що я не знаю куди маю очі від сорому подіти.
Мій Іванко симпатичний хлопчина, нічого не скажу. Правда, розумом великим не світив, тому і роботи високооплачуваної він немає. Працює Іванко в охороні в супермаркеті.
Разом з Олесею вони вже п’ять років. Дітей в них немає, і я думаю, що причина в тому, що вона дуже повна. Коли я інколи їй натякаю, щоб не їла так багато мучного, вона лише сміється.
Працює Олеся на базарі “на дядю”, це не її точка, хоча вона дуже мріє. Продає вона одяг.
І ось через одяг я власне сюди і пишу.
Моя невістка як папуга, ну чесне слово. Мало того, що вона повна, так ще й підкреслює свою повноту яскравими нарядами.
Всі кофти в неї, як не в тигровий малюнок, то ярко червоний чи фіолетовий. Зазвичай вона купляє якісь балахони, які роблять її ще більшою “хмарою”. Зверху накладає різні буси, брязкальця і тому подібне.
Мій Іванко нею пишається, хоча я дивом дивуюся. Йому подобається, що його жінку за три кілометри видно. А ось мені за неї соромно. Вона, дякувати Богу, не часто до церкви ходить, а коли таке і стається, то я будь-що видумую, лиш би дома лишитися, щоб лишній раз сорому не “наїстися”
Всі про неї шепочуться і насміхаються. Точніше, не з неї, а з її нарядів.
Як донести людині, що все що яскраве, блистить і схоже на мішок – на ній не гарне?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua