Мій зять на заробітках в Німеччині, і я на свої вуха чула, як Ігор просив мою дочку не тринькати гроші. Але Іванка ж не може на Великдень без обновки залишитися. В неділю вона взяла молодшого сина, нібито на “Мавку” в торговий центр, а насправді, на закупи. Додому приїхали з трьома пакетами. Я ж тишком-нишком спитала у внука, звідки мама гроші взяла, той же не знав, що це секрет, все мені розказав
Моїй дочці тридцять дев’ять років. Іванка заміжня. Виховує з чоловіком двох синочків. Живуть зі мною в селі. Правда, зять ще перед війною поїхав на заробітки в Німеччину, і до сьогоднішнього дня він там.
Не подумайте, Ігор допомагає армії, особливо хлопцям, які служать з нашого села. Він і дрони замовляв, і тепловізори, і ще багато чого, про що він нам навіть не розказує.
Старший онук вже навчається у Львові на програміста. Молодший вчиться в п’ятому класі.
І ось так подивитися зі сторони, все в нас добре. Іванка вчителька математики, і вчителює вона в сусідньому селі. Я вже на пенсії, маю невеличку господарку, кусок городу. Робота в селі завжди знайдеться, навіть взимку.
Проблема моя полягає в тому, що дочка “зациклена” на “здоровому” харчуванні. І ні, це не зелень та овочі. Вона купує з продуктів харчування все найдорожче. Ковбаса – тільки вищого гатунку, сардельки – те саме. Звичайний батон вона їсти не буде, і дітям не дасть, бо він не знати з чого зроблений. Кожного разу, як вона в місті, купляє екзотичні фрукти. “Дітям треба різного роду вітаміни”, – каже вона.
Але ж які там вітаміни? Воно Бог знати звідки приїхало. Ну які там вітаміни? Треба наше їсти. Я стара, але ще маю розум.
Ми живемо не по-багатому. А ще крім такої “проблеми” з продуктами моя Іванка любить “дорого” одягнутися. До кожного свята вона має купити окремий одяг. Все в неї більш-менш класичне, оскільки в неї така професія, що сильно в джинсах і спортивному костюмі не находишся.
Шафа вже заповнена сукнями, вишиванками, спідницями і штанами на кант. Я вже сил не маю пояснювати дочці, що так ніхто не живе.
Як тільки в Іванки закінчуються гроші, вона “присідає на вуха” чоловіку, і той переводить їй певну суму.
І ось скоро Великдень, і моя дочка ж не може не побалувати себе новими обновками. Але річ в тім, що я чула їх розмову з Ігорем. Він сказав, що поки гроші не буде переводити, щоб ми трохи по-економили.
Я його прекрасно розумію і підтримую. Він там так важко працює, а Іванка тут наліво і направо розкидається. Це ж не вихід.
Але цими вихідними Іванка взяла молодшого сина, як я зрозуміла, це було прикриття, і поїхала до Львова в торговий центр. Приїхали вони з обновками, хоча їхали на фільм “Мавка. Лісова пісня”.
Я спитала у дочки, де вона взяла гроші на одяг, та відповіла, що мала деякі заощадження на карточці. Але онук таки мені відкрив всю правду.
Виявляється, щоб купити собі нове пальто, вишиванку і лофери, як вона назвала, звичайнісінькі мешти, моя Іванка зняла гроші з “чорної”- кредитної карточки. Ну і онуку моєму якісь дві футболки прикупила, щоб той мовчав.
В мене слів немає, ну чесне слово. Я тут копійку збираю до копійки, щоб було що в кошик положити, а вона мені ось такі “коники” видає.
Я десь чула, що це така недуга є, і її потрібно до спеціаліста звозити. Я з кожним днем все переконуюся, що це правда. Але що я сама, ще й в селі, з нею зроблю…
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Чоловік вклав 300 тисяч гривень у квартиру, яку свекор купив на своє ім’я. Я жила сама в обласному центрі, коли зібралася виходити за Ореста заміж. Тому майбутня зовиця допомагала мені приміряти весільну сукню. Дізнавшись, скільки воно коштує, вона, звісно, передала це своїй мамі. І ось у день, коли ми дізналися про стать майбутньої дитини, свекор змусив її зателефонувати мені. Свекруха витягла мед і сказала: “Ось беріть, і 500 гривень віддавайте відразу”. Я мед не переношу, і я просто його не люблю
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір