Моя невістка на то весілля ну так вже визбирувалася. І манікюри і педикюри, потім і на брови поїхала. З сукнями не могла опреділитись і дві викупила. А в четвер дивлюсь, знов кудись збирається. Я її питаю: “Що, мало суконь викупила?” А вона мені: “Вії нарощувати їду”. Ну обліпила себе, ніби принцеса заморська. І тут я не витримала і спитала, в чому ж мій син на ту забаву піде. Відповіла мені невістка так, що прийшлось до свахи дзвонити.
Живу я разом з невісткою і сином у селі. Син мій хлопець роботящий, за що в руки не візьметься все в його руках горить. Таких мужчин в селі мало знайдеш.
Та за жінку взяв собі бачте, панянку велику. В неї в голові нема, як чоловіку їсти наварити, а вона лише думає, як себе розважити від диванного лежання.
Син мене звісно просив, щоб я не пхалась до них. А я своєму синові зла не бажаю, тому наразі тільки спостерігаю. Ну а там вже час покаже.
Моя невістка із села, що під польською границею. Була в нас в селі така поговірка, що жінки там чорне піднебіння мають. Та на язик вона гостренька. На будь-яке моє зауваження як відповість, то вже й нічого не хочеться.
Та цими вихідними моя сестра дочку заміж віддавала, і нас усіх запросила, адже ми найближча родина. Весілля мало бути аж за Львовом, в дорогому ресторані.
Моя невістка так вибиралась що аж дві сукенки прикупила, бо бідна не могла визначитись, в якій їй краще буде піти. Цілий тиждень гонила, то на манікюр, то на педикюр, а потім ще на брови. Ну а в четвер зібралась і знову до міста їде.
Я її питаю, що ще мало суконь викупила? А вона мені: “вії нарощувати їду”. Ну обліпила себе, ніби принцеса заморська. Та то мабуть наречена і то так не вибирається.
Я вже тут мовчати не могла.
– Як то так! Ти вирядилась з ніг до голови, а моєму сину, що купила? Він так важко працює, невже не заслужив на нову одежу?
– А він сказав, що нічого нового йому не треба. Піде в тому, в чому на нашому весіллі був. Ще не поправився і в костюм влазить.
Я довго не думала, подзвонила свасі, нажалілась їй на її дочку, щоб трохи її на місце поставила. То в п’ятницю вдвох поїхали моєму сину обновки купляти, ще й до мене невістка захотіла піддобритись, купила мені нові колготки.
Я вже тепер буду знати, якщо щось не те, то я роблю дзвінок до свахи своєї, вона бачу в тій родині найтолковіша жінка.
Я її хвалю, дисципліна має бути. Але то мені вже було приємно, що сталось так, як я того і хотіла.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило