“Мрію, щоб вона воскресла”: в мережі розповіли щемливу історію Мишка з Маріуполя, усе життя якого – війна, і вона забрала найголовніше – мамусю!
І нині єдине його бажання, щоб найрідніша людина воскресла. Історію маленького українця розповіла волонтерка Алла Мельничук на Facebook-сторінці Всеукраїнської благодійної організації “Мама і немовля”.
“Мишко. Маріуполь. Він народився у 2014-му, коли почалася війна. У березні цього року стала ангелом його мама. Батько залишився з трьома дітьми”, – написала жінка.
Вона додала, що якось хлопчика разом із родиною засипало в підвалі, де вони ховалися від постійних росsйських бoмбардувaнь Маріуполя. На щастя, вижили. Адже його тато прихопив до підвалу лопату, якою зміг викопали прохід в інше підземне укриття.
Нині хлопчик, майже усе життя якого – війна, на запитання, про що мріє відповідає: “Щоб моя мама воскресла”.
“А про що ще? Він подумав… і сказав: “А більше нічого не потрібно”, – переповіла жінка бажання Михайлика.
Слова 8-річного маріупольця розчулили українців. Вони назвали маленьким сонечком хлопчика, сповнений стpаждaнням погляд якого здається зовсім не дитячим. Багато побажали йому божого благословення на щасливу долю, також зголосилися допомогти сім’ї дитини.
“Неможливо уявити цей жaх”, “Хлопчику, ти повинен жити!”, “У цієї дитини погляд, як у дорослого чоловіка, який прожив вже своє життя. Бідні діти, навіть не було радісного мирного дитинства”, “Чудовий хлопчик, хай зітреться в пам’яті всякі жaхи і Бог пошле доброзичливу та безкорисну маму!”, “Хай Господь благословить тебе, дитино, на щасливу долю під мирним небом України”, – прокоментували українці.
Все буде Україна!
Недавні записи
- На днях вирішила завести синів до бабусі з дідом в село. Але там на мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, брат намовив маму з татом, щоб вони всю хату переписали на нього, бо я вже, ніби, своє отримала. Але ж я то отримала не від батьків. Мама пояснює все тим, що Михайло з дружиною будуть їх з татом доглядати до останнього. Але мені хата не потрібна, щоб жити. Мені б дітей мати куди завести, від задушливого міста
- Коли молодша дочка Лариси кинула “квіточку” з полунички мені прямо на дизайнерські штори, я ледь не луснула від злості, і відразу ж зробила зауваження і мамі і дитині. Як-не-як, а Софійці вже два роки минуло, елементарне вона повинна знати. Сестра чоловіка на мене сильно образилася, і коли взувалася сказала, що з таким ставленням до її дітей, нам Боженька ніколи своїх не дасть
- Відразу ж після весілля невістка взялася керувати. Надумала воду в хату провести, потім ванну кімнату облаштувати. Я їх переконувала до останнього, що в селі цього не потрібно. Не слухали. Син наче очманілий слухав дружину. Потім в рух пішли євроремонти. Я і тут я влізла. Закінчилося все тим, що я одна в хаті залишилася. Ви знаєте, мені так соромно за свій вчинок перед сином і невісткою. Я б хотіла все повернути, але вже пізно
- Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів. Потім свекруха його гукнула – тишина! І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу. Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так
- На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці