Ну такої історії, яка була у мене зі свекрухою, я ще на жодному сайті не читала, чесне слово. Тому, готуйтеся, буде і смішно і грішно.

Я пам’ятаю той день, як ми познайомилися з Ларисою Петрівною, моєю свекрухою. Це сталося ніби й сьогодні, хоча минуло вже чотири роки.

Це було Різдво. Ми з Микитою зайшли і на порозі почали колядувати.

Свекруха вийшла дуже щаслива, бо знаю не з чуток, що дуже вже хотіла познайомитися з “останньою” невісткою.

У мого чоловіка ще є троє старших братів. Всі вже одружені, дехто й не один раз, але то таке.

Свекруха була щаслива, накривала на стіл, свекор бігав круг столу, наливаючи “червоненьке”.

Ми тоді мило поспілкувалися, все минуло гладко.

А коли ми з Микитою вже почали збиратися додому, свекруха зі щастя, що нарешті одружить найменшенького, міцно мене обійняла, а потім жартома, а може й ні, сказала.

– А в тебе там, що, пусто? І чим тільки дітей кормити будеш…?

Ми всі посміялися, я ж чесно подумала, що це жарт такий, а коли побачила всіх її невісток від старших синів, то зрозуміла, що це не жарти.

У всіх “вони” (вишеньки), як на підбір. Ніби брати домовлялися, а один Микита збився “з дороги”, бо в мене дійсно “1” ледь натягує, але я цим особливо не переймалась.

Відгуляли весілля. Почали жити окремо. І ось кожного разу, а це раз, а то і два в тиждень, свекруха питала нас, чи не подаруємо ми їй онука чи онучку.

Ми хотіли ще пожити для себе, тому з дітками не спішили. Через рік часу вона сказала Микиті, що навряд чи я з таким “розміром” коли небудь ощасливлю їх цікавим станом. При чому тут це, хто його знає. Ну, це її думка, я мовчала.

Коли за два роки я чоловіка і свекруху таки ощасливила, Лариса Петрівна мене всі 9 місяців готувала до того, що молока в мене не буде, через ту “1”, і щоб я вже налаштовувалась на суміші.

– Як шкода дитинку, – хитала вона головою, коли мене бачила.

Я і тут мовчала, не люблю я ці “розбірки”.

Читайте також: Свекрів на порозі я зустріла, привіталася і пішла до сина в кімнату. Вони сумки розпаковували і накривали на стіл десь з пів годинки, а потім погукали мене. Ще з коридору я чула цей “м’ясний” запах. На столі було все: жирна курка, “чорна” ковбаска, котлети, відбивні. І все це для синочка вони притарабанили, бо я м’яса не їм і йому не готую. Зранку чула розмову чоловіка і свекра. – Я б її і дня в хаті не тримав!

І ось зараз нашому сину два роки, а він досі “на мені висить”. Молока, хоч відбавляй.

Недавно свекруха прийшла і каже: “Та хватить вже, а то люди будуть сміятися. Диви, який вже козак!

І вперше за ці роки сказала: “Вибач, може я щось не те тобі казала. Виявляється, розмір ніякого значення не має”.

Ось так я провчила свою свекруху, без жодного слова…

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua