Ми під ракетними обстрілами виїхали вчора з Донеччини. Прибули у невелике містечко на Полтавщині, де у мене, на щастя, батьківська квартира.
Наша родина роз’єднана – чоловік залишився зі своїми старенькими батьками, яких неможливо переезти далеко. Ми приїхали разом з молодшою донькою і зятем. (Старша проживає закордоном). Чоловік з батьками лишилися на Донбасі, але не в нашому зруйнованому містечку.
А у мене тут, на моїй полтавській малій батьківщині, сусіди запитують: а це правда, що війна у Києві, Харкові?
Люди! Агов! На нас напала Росія! Руйнуються міста! Ви що, українське телебачення не дивитеся? У вас немає рідних і знайомих в інших регіонах України? Тоді я вам покажу, як зараз виглядає моє місто Волноваха, де я прожила більше 30 років, де народилися мої діти. Це була велика залізнична станція, центр великого сільськогосподарського району. Нам нікуди більше повертатися.
Ось так, люди. Війна – є. І нам лишається боротися, об’єднуватися і здобувати перемогу. Тільки так!
Автор – Валентина Ш.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
