Знаєте, цього разу буде просто вереск душі.

Я живу в одній із східних областей. Працюю на пошті, тому не дивно, що заробітня плата не велика. Мій чоловік, Володимир, працює на залізниці.

Маємо двох донечок одна Марина їй вже 17, і Оленка, якій тільки 5 рочків. Я не могла поїхати з нашого міста, адже тут моя хвора мати та і за останній час місто стало доволі безпечним.

Оленка, поки ще маленька, тримається мами. А ось Марина давно вже стала більш самостійною. Тому-то старша доця з радістю, як тільки випадала можливість, вирішила поїхати кудись подалі від нашого міста.

Ми зупинилися на місті Львів. В тому місці перше, що спало на думку при вступі – це Львівська Політехніка. В тому вузі було мало державних місць, тому прийшлося йти на контракт.

Найкращий варіант через бюджет був гуртожиток. Марина хоч і не дуже хотіла жити в гуртожитку, але бажання бути в тому місті пересилило.

Перший рік навчання вийшов не таким вже й поганим. З одного боку я була спокійна за доньку, а з іншого боку трішки сумно, адже Марина майже не дзвонила.

Справжньою радість для мене ставали дні, коли Маринка приїздила до нас. Я її дуже чекала, але мирні дні між нами тривали не довго. “Бурі” з донькою починалися вже через два-три дні після приїзду.

Час від часу донька розказувала, що відбувається в тих гуртожиток. Марина казала, що деякі ремонт роблять в кімнатах.

А найбільше мене вразила історія, що одна з одногрупниць взагалі була змушена купувати холодильник, бо ті, що були списали, а нові не поставили.

Чесно, не вірила, що може бути така ситуація, це все мене обурило, та з часом забулося.

Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя та і нам було за що жити. Звісно не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання.

Та схоже це все були дрібниці.

Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то було літо і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня.

Ми сумлінно чекали, адже орендувати квартиру для нас не варіант, та і вставляти самим вікна теж не підходить.

І ось хочу поділитися своєю бідою. Донька живе в гуртожитку в таких умовах. А обіцяли ж до 30 вересня все владнати… Та час минув, ні слуху, ні духу.

І я навіть не знаю, що робити, вставляти вікна за свій рахунок це дорого, та і що потім з тим робити?

Читайте також: Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку

Треба щось робити, а я не розумію що. Інакше, моя дитина і багато інших студентів залишатись зимою без вікон.

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!