Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
Не розумію, що відбувається з моєю донькою.
З Віталиком ми разом дуже давно. Коли ми зустрілися, мені було лише дев’ятнадцять. Наші невинні зустрічі закінчилися тим, що я носила під серцем дитя.
Через декілька місяців ми з Віталиком вирішили жити разом, а точніше, нас до цього підштовхнули батьки. Хлопець мав не погану роботу, адже був старший за мене і вже встиг допрацюватися до гарної посади.
Перші чотири роки були неймовірними, дитина все мала, була окутана любов’ю. Вероніку ми просто обожнювали.
І все було б і далі добре, якщо б Віталика не звільнили. Тоді чоловік почав пропадати з друзями в барах. Останньою краплею стало, коли Віталик почав показувати, який він “сильний”
З цього моменту я ростила дитину сама.
Вероніка спершу була спокійною дитиною. А як виросла, то стала трішки показувати характер, як її батько. Ми почали сперечатися з дочкою, Ніка дорікала мені тим, що я почала займатися своїм особистим життям.
Одного разу донька навіть сказала мені, що ніколи не буде мати ні чоловіка, ні дитини.
Я, звісно, почала переживати, але вирішила просто почекати.
Час минав. донька закінчила школу, пішла в університет, а хлопця все нема і нема. Я вже навіть почала частіше про це запитувати, все-таки, у більшості моїх знайомих діти вже створили свої сім’ї.
Вероніка не охоче про це розповідала. На третьому курсі, аби бути більш самостійною, доця влаштувалася на роботу. Десь аж після закінчення навчання, коли була на роботі Вероніка почала зустрічатися з Андрієм.
В двадцять з гаком років донька почала жити тим хлопцем. В якийсь момент Вероніка вирішила змінити прізвище та ім’я по батькові. Все-таки навіщо їй щось від батька, який зник і більше ніколи не давав про себе чути.
Вероніка зайнялася своєю кар’єрою, як і її вже цивільний чоловік Андрій. Донька не хотіла офіційно виходити заміж. Сказала, що немає в цьому потреби, адже мій шлюб ні штамп, ні навіть дитина, не врятували від такого фіналу.
Я нічого в цій ситуації не могла зробити, тож просто змирилася, а що мені залишалося?
Як на зло вікна в моєму домі виходили на місце де зробили недавно майданчик для дітей. Дивитися на це мені було важко і сумно. Я бачила, як багато жінок є вже щасливими бабусями навіть в молодшому віці, а я все чекаю.
Коли вже моїй доньці виповнилося тридцять я почала нервувати. Хоч, там щоб не було, але я не молодію, та і з часом дитину привести на світ все важче і важче. Та про це моя Веронічка не спішила задумувати, вона зосередилася на кар’єрі.
Моя донька отримала якусь хорошу посаду, але мені не було діла до того, я ж бо хотіла онуків.
В якийсь момент я просто не витримала і вирішила, що треба поговорити з донькою.
Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася.
Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три.
Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово?
Що б ви зробили, якщо б почули від доньки, що вам ніколи не стати бабусею?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
