Я свою Богданку привела на світ в 42 роки. Ми з Ігорем вже й не надіялись на таке чудо. Я всю душу вклала в неї, хотіла, щоб в дитини було все найкраще, але, як виявилося, я упустила найголовніше. Недавно до мене подруга мала приїхати, яку я давно не бачила. Я попросила Богданку пропилососити, поки я з роботи прийду. Я заходжу в квартиру, а все як було, так і залишилося. А моя дочка лежить на дивані з телефоном в руках. І все б нічого, якби не її відповідь.
Моя дочка іноді мене дуже сильно дивує. Вона мені може так відповісти, що в мене дар мови пропадає. Вже не знаю, що маю робити з її вихованням. Остання моя надія на вас, що ви порекомендуєте мені, як далі її виховувати, бо я заплуталась…
З чоловіком ми довго не могли мати дітей, скільки не намагались. Минали рік за роком. І я і чоловік пройшли всі можливі і не можливі обстеження. Лікарі розводили руками, бо ніяких “причіпок” не було. Ми обидвоє були здорові.
Та одного дня сталося “ЧУДО”. Боженька вислухав наші молитви. І в той час, коли ми цього вже й не чекали, подарував нам нашу донечку-принцеску, наше маленьке сонечко і квіточку, так любив ніжно називати її татусь.
Мені тоді вже було сорок два, а Ігорю сорок п’ять. Нашому щастю не було меж, коли ми дізнались, що я при надії. І байдуже тоді було, чи то буде син чи донечка, головне, що в нас буде малюк, який отримає від нас багато любові.
Свою донечку ми назвали Богданкою.
Цей маленький клубочок відкрив нам дорогу в щасливе життя наповнене дитячим сміхом, розкиданими по кімнатах іграшками і помальованими фломастерами стінами. На все це я дивилася як на шедеври, в той час, як інші матусі хапаються за голову – як тепер все це стерти.
Та коли нашій Богданці було сім, чоловік дізнався про важку недугу. Майже рік ми боролись за його життя. Та тепер його вже більше немає з нами.
Я тоді дала собі слово, що буду дуже сильною, і у нашої донечки буде все найкраще. З чоловіком ми мали свій маленький бізнес – магазин італійських продуктів. Який процвітав і приносив стабільний дохід.
Тому свою Богдану я балувала, як могла, щоб вона ніколи не відчувала браку уваги і любові.
Це тільки тепер я розумію, що так робити не можна було. Адже Богдана виросла великою егоїсткою, є тільки те, що вона хоче і їй байдуже, чи ти маєш на це змогу.
А ще моя дочка зовсім не вміє мені допомагати. В свої дванадцять, вона постійно в гаджеті і їй діла нема до хатніх справ.
Як мені все виправити я не знаю? Можливо, варто більше з нею розмовляти, та вона мене не хоче навіть слухати.
Ось, наприклад, недавно, я попросила Богданку пропилососити, бо до мене мала приїхати знайома, яку я давно не бачила. Але дочка, мало того, що мене не послухала, так ще й сказала, щоб я нею не командувала, бо вона знає свої права, і може в будь який момент подзвонити певним людям і сказати, що я заставляю її “важко” працювати.
Я тоді проплакала цілий день. За що вона так зі мною? Я всю душу в неї вклала. Я з заздрістю дивлюсь на сусідських дітей. Вони і по дому допомагають, і мило зі старшими спілкуються. А моя весь час не задоволена життям. Все я їй щось винна.
Я щиро надіюсь, що серед читачів є люди, які стикались з подібними ситуаціями і ви маєте для мене поради чи рекомендації.
Буду дуже сильно вам вдячна.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
