Відразу ж після нашого весілля мої батьки подарували нам з чоловіком дачу. Окрім невеличкої земельної ділянки там стоїть невеличкий, але добротний будиночок.

Я тоді була ще молода і необізнана в цій справі. Ну що я, в 22 роки буду картоплю садити, чи помідори? В мене в той час інше в голові сиділо: манікюр, косметолог…

Чоловіку ж подарунок більше сподобався. Він все життя ріс в місті. Бабусь та дідусів в селі в нього також не було, тому це був для нього ніби якийсь екзотичний подарунок. І ось Валера відразу ж взявся втілювати там свої ідеї.

Трішки підшаманив будиночок, поміняв загорожу, а моя свекруха вирішила, раз я нічого з ділянкою не роблю, то насадила там всього, що лише вдалося втулити.

Ви знаєте, їм двом і справді це коперсання в землі дуже подобалося. Як тільки вихідний, Валера біжить туди, так само і свекруха.
За декілька років виглядало все так, ніби це не моя з чоловіком дача, а моєї свекрухи.

Урожай там був гарний, і свекруха все ділила на пів, хоч я там дуже своєї руки не прикладала, оскільки рік за роком в нас народилися син і дочка.

Але ми там часто знаходилися і смакували посадженою свекрухою полуничкою і навіть суничкою.

І все б нічого, та якось я зрозуміла, що хочу сама навести там свої “порядки”. Будиночок був вже таким, в який не соромно і друзів запросити. Ось я і вирішила з половини ділянки землі виділити на місце для відпочинку.

Я поговорила з чоловіком, щоб купити гарну бесідку, а круг неї зробити гарні клумби з квітами. Також посіяти кругом травичку для газону. Але коли прийшов час свекруха стала з “руки в боки”, і не дозволяла нам нічого міняти і руйнувати.

І тут вже мене заділо, оскільки це не її ділянка, нехай командує в своїй квартирі, бо іншого в неї нічого немає.

Читайте також: Я коли в неділю з церкви прийшла, то на телефоні побачила чотири пропущених. Всі були від сина. Я перелякалася, але Віктор мене заспокоїв, що просто прийде на обід. Я ж подумала, що зі всім сімейством, але виявилося все куди складніше. Тепер не знаю, дзвонити свасі з претензіями, чи промовчати

Чоловік вирішив, що краще зупинити мої “захцянки”, ніж піти проти своєї мами.

Але я зупинятися не збираюся. Дай Бог, дочекаюся осені, коли вона прибере весь урожай, я закличу майстрів, які поставлять мені мою бесідку і я обсаджу її клумбами та квітами.

А як ви вважаєте, я роблю щось погане?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua