На Зелені Свята свекруха пішла до церкви, і попросила священика, щоб коли ми до нього прийдемо питати все про вінчання, щоб нас відмовив, бо ми ще до цього не готові, і хтозна чим наш союз ще закінчиться. Вона навіть не посоромилася це Кирилу все переповісти. – Ти глянь, яка вона худа! Ти думаєш, ця “пучка духу” зможе тобі дитину подарувати? Добре думай сину, чи тобі це потрібно!
Я просто не знаю як бути доброю з цією жінкою. Те, що вона зробила днями не вкладається в моїй голові.
Ми зустрічалися з Кирилом два роки, але весілля все чогось відкладали. То я закінчувала навчання, то в Кирила була велика зайнятість на роботі.
Потім ми вирішили прискладати грошей, щоб все було гарно та романтично. І лише коли настало 24 лютого, ми зрозуміли, що жити треба тут і зараз, і нема чого тягнути з тим, що сильно хочеш.
Замість пишного весілля з музиками і гостями ми з Кирилом просто подали заяву до РАЦСу, і в призначений день з’явилися там в джинсах і вишиванці і розписалися.
Я ніколи не забуду цей день. Замість звичного святкування в ресторані ми після розписки направилися в приміщення, де плели нашим захисникам маскувальні сітки вже який день.
Після закінчення наші друзі, знаючи що ми таки наважились на цей крок в такий важкий для України час, зробили нам свято: купили в магазині “з бульбашками”, цукерки, морозиво, печиво, і зі сльозами на очах нас усі вітали.
Це були незабутні моменти… Пишу, а сльози самі котяться з очей.
Живемо ми окремо, але на орендованій квартирі. Мої батьки живуть в невеличкому містечку, а ось батьки чоловіка недалеко від нас.
Я не скажу, що ми з Ольгою Петрівною подруги, але часто бачимось, особливо на свята чи вихідні.
Свекруха моя дуже побожна людина. Вона кожної неділі ходить до церкви на службу, сповідається, причащається.
Але мене завжди дивувало те, що вона ніколи не наполягала на тому, щоб ми з Кирилом взяли шлюб в церкві.
Ми з цим не спішили, але в планах шлюб завжди був.
І ось цього року ми з Кирилом вирішили виправити цю ситуацію, і запланували влітку на липень стати чоловіком і дружиною перед Богом. І лише тепер я зрозуміла, що було в голові у моєї свекрухи весь рік, а то і більше.
На Великдень ми були в неї в гостях. Ольга Петрівна нас гарно приймала, але лише до того моменту, поки не почула, що ми збираємося повінчатися.
З того моменту її наче підмінили. А коли вона усамітнилася з Кирилом, то попросила його добре все обдумати, чи справді він хоче своє життя зв’язати зі мною, оскільки шлюб це дуже серйозно і кроку назад вже не зробиш.
– Ти глянь, яка твоя Уляна худа. Будеш бачити, в тебе ще будуть з нею проблеми. Хтозна, чи вона зможе тобі дитинку подарувати. Зараз жінкам з нормальною вагою не всім виходить, а тут така ситуація…
Я справді худенька, але я і невеличкого зросту. На даний час я важу 46 кілограм. Але для мене це нормально. Звісно, якщо зрівняти з Ольгою Петрівною і її майже 90 кілограм, то я “пучка духу”. Але це не означає, що вона має право ось таке говорити в мій адрес.
Ми плануємо дитинку, але вже після Перемоги. Ми молоді, і не хочемо з цим спішити, ще все встигнемо. На даний час ми робимо все задля нашої Перемоги.
Я ж думала, що на цьому Ольга Петрівна зупинилася, але вона пішла дальше, чим мене сильно розчарувала.
На самі Зелені Свята свекруха пішла до церкви, і попросила священика, щоб коли ми до нього прийдемо питати все про вінчання, щоб нас відмовив, бо ми ще до цього не готові, і хтозна чим наш союз ще закінчиться.
Вона навіть не посоромилася це Кирилу все переповісти. Чесно, я в подиві. Як можна бути такою людиною?
Ми не малолітки. Кирилу 27, а мені 25 років.
В голові не поміщається її вчинок…
Щоб ви порекомендували їй сказати у відповідь? Я її ще не бачила після цього, і чесно кажучи, бачити не хочу…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
