Нам щоб цих трьох на ноги поставити, і правильний шлях в житті показати, а ти видумуєш, не знати що. Заспокойся!, – сказав на моє прохання Остап. Але чому б і ні. Це моя мрія, і я будь-що хочу її реалізувати. Так, у нас троє дітей, і я не працюю, але саме так захотів чоловік. – Ти потрібна дітям. Я на вас зароблю! – І чоловік виконує свій обов’язок. Ми не бідуємо. Тільки заспокоїтись з четвертою дитинкою я не можу.
На сьогодні мені вже 35 років, і я маю трьох синів, чудового чоловіка, який мене у всьому підтримує.
Одному хлопчику сім років, другому п’ять років, а третьому три роки. Усі вони слухняні та розумні, без перебільшення. Вони мене слухають, допомагають у всьому. Є самостійними дітьми. Заміжня я десять років. Всі наші дітки бажані. Ми їх усіх планували. Тільки я від початку хотіла донечку. Я мрію про ці рожеві рюші, бантики, косички з різнокольоровими резиночками. Хочеться сукеночки купляти, ляльки, дитячі візочки.
Я в жодному разі не хочу сказати, що хлопчики гірші за дівчаток. І усіх їх я обожнюю. Вони товариські та доброзичливі діти. Тільки бажання мати доньку від цього менше не стало. Я ще молода і тому хочу ще раз спробувати. Раптом пощастить. Коли поговорила про це з Остапом, він відмовився мене підтримати. Скаржиться, що зараз життя не легке, що цих треба на ноги поставити.
Я ж бачу, що ми не бідуємо. Вистачає на одяг та їжу. Ніхто не голодує. Ну і як може погіршити наше фінансове становище маленький янгол? Тільки щастя побільшає. От і не знаю, як переконати чоловіка?
Я запевняю вас, що мій чоловік є чудовим батьком. Він обожнює наших дітей. І займається ними. Я вірю, що нашу дочку він любитиме також. Але я не можу зрозуміти причин його відмови. Грошей ми не потребуємо. І квартира простора – у всіх по кімнаті. Я не вимагаю від нього надмірної зарплати. І витрачаю гроші, виділені мені, з розумом. Із цим проблем у нас не виникає.
Я не думаю, що Остап задумав відправити мене на роботу. Він завжди хотів бачити мене домогосподаркою. Тож це питання скасовується. Ось яка йому різниця, зі скількома дітьми я сиджу вдома — з 3 чи з 4? А я вже сплю і бачу свою малечу. Вона вся така рожева, білява, блакитноока. І з бантиками. Обов’язково. Я розповідаю про мрії своєму чоловіку. А він тільки загадково посміхається. Він готовий собі це уявити, але не більше. Не погоджується на жодні вмовляння.
Чоловік запевняє, що час складний. І не варто випробовувати долю. Слава Богу, що ці здорові. А як далі буде – не відомо. Дорого все в аптеці, дороге шкільне приладдя, продукти, їжа та все інше. А коли діти підростатимуть, їм знадобляться гаджети, окремі кімнати, техніка. Хто забезпечить усім гідне майбутнє?
Ось і як мені після цього переконати свого чоловіка в тому, що нам потрібна дочка? Він не хоче ризикувати. А я точно вирішила, що стану мамою ще. Навіть якщо доведеться вдатися до обману. Скажу, що все сталося ненароком. Кожна жінка мене зрозуміє.
Хіба ні?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
