Прошу старше покоління дати слушну пораду.
Нас у сім’ї троє дітей, все від різних чоловіків. Старший брат, сестра і я, молодша за них на 14 і 11 років відповідно. Мати була заміжня лише один раз за моїм батьком.
Скільки пам’ятаю себе, мати завжди казала мені, щоб я не чіпала її, бо мене народили для батька. Так воно й було, якби я не народилася, батько б матір за дружину не взяв.
Мама постійно жалілася, що ми троє заважаємо їй жити, тому ми пороз’їхалися з дому, щойно тільки змогли: брат після вишу, сестра вискочила заміж у 18, а я у 16 як вступила на бюджет, так і з’їхала до гуртожитку.
Батька не стало, коли я навчалася на четвертому курсі. Після цього з мамою я не спілкувалася багато років, їй я була не потрібна, доки не притисло.
Мамі потрібно було серйозне лікування, скидалися всією ріднею. Брат і сестра вже мали житло, тому пропонували мамі переїхати до них на огляд з умовою дарчої на квартиру. Справедливо як би було так – хто доглядає, того й квартира.
Тільки от квартира мамі належала лише на 1/4, більше мама відсудити не змогла, бо батько написав заповіт, але мама всім казала, що квартира її і тільки її, тому коли правда спливла, брати її відмовилися.
Я на той момент працювала в Празі, тож історію всю дізналася від сусідів, коли повернулася. Мама крила всіх без розбору, і тата, і мене, і брата, і сестру.
Оскільки старші діти відмовилися від неї, мама різко почала налагоджувати стосунки зі мною. Образи я за душею не тримала, але й кидатися в обійми зовсім не хотіла, тож оплачувала комунальні платежі і на цьому все.
Коли вийшла заміж, збереження були і в мене, і у чоловіка, тому продавати дошлюбну власність я не хотіла, та й чоловік проти не був, бо в нього теж була квартира. Ще до нападу рф ми переїхали ближче до столиці, бо вже тоді в Луганській області не було сенсу будувати життя.
За цей час збудували будинок, зробили ремонт. Під час будівництва дуже допомогли свекри. Мама й тато чоловіка, поставилися до мене дуже добре. Ми з чоловіком росли в одному дворі, тому свекри були в курсі наших сімейних обставин.
Коли сталося вторгнення, свекри перебралися разом із сім’єю старшого брата чоловіка далі від лінії фронту, але їхати далеко не хотіли, сподівалися повернутися до себе, хоч ми й звали.
Моя мама теж кинула все і переїхала з нашої Луганщини до мене. Ось так просто, без дзвінка, без попередження відчинила я двері – а там мама. Розрахунок у принципі вірний, у ніч я її не виставлю.
Десь місяць я намагалася вмовити брата із сестрою спонсорувати маму на рівних правах, але родичі не хотіли. Потім орендувала мамі однокімнатну студію та відселила. Знову були сцени, бо на оренду мамі не хотілося.
Але за цей місяць стараннями мами я мало не розлучилася, мама не соромлячись, казала чоловіку, що як було б їй добре, якби ми розлучилися.
Брат і сестра, так і не виїхали із зони бойових дій, боялися, що як тільки поїдуть, то відразу все там розграбують. От і досиділись, брата з сім’єю більше нема. Сестра виїхала після осколкового, лікується вже кілька місяців.
Місяць тому після оплати квартири для мами чесно сказала, що йду в декрет. Мати спочатку зраділа онучці, але зрозумівши, що грошей більше не буде, влаштувала виставу. До нас із чоловіком на моє прохання перебралася свекруха, бо я сподівалася недовго пробути в декреті.
Мені народжувати днями, і тут нова новина – мама злягла. Відновити маму можна, але потрібний догляд.
Сестра відмовила, їй не до мами, мені народжувати, чоловік маму бачити не хоче, аж до розлучення, свекруха на боці чоловіка – чи вона в хаті чи мама. І що мені з мамою тепер робити? Як жити далі?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
