“Пригріла ж ти на своєму порозі…”, – так часто чула від людей! Виявляється, що це правда.

Звати мене Оксана, я вже давно на пенсії. З Лесею (моєю свахою ) ми колись працювали разом на кухні. Ще й подругами були.

Якби знала, що так все станеться – ніколи б не підтримала Лесю.

У неї дочка Христина, а у мене старший син Степан, а молодший – Іван.

От ми й зговорились одного разу: “Оксанко, у тебе син, а у мене дочка, давай їх познайомимо, може, щось вийде у них. Така б гарна пара була Христинка зі Степаном”.

А я що, довго не думала – погодилась. Ось-ось Степанко мав з армії прийти. Чекали слушної нагоди для знайомства – і дочекались.

У Лесі восени празник, і Степан якраз повернувся. От і поїхали в гості. Все розвивалось дуже швидко: дітей познайомили, вони одне одному сподобались, зародилась дружба, а потім – кохання.

До року часу наші діти взяли шлюб. Я прийняла невістку до своєї хати, яку будували з моїм чоловіком (він давно вже відійшов у вічність). Двох синів ставила сама на ноги. Тепер, думала, заживу, відпочину, бо ж молода невісточка – все поможе!

Так! Помогла! Недовгою була моя радість. У молодих своє життя, а я не втручалась, бо побачила, як Степан за жінкою горою стає. Більше з молодшим Іваном була, час йому приділяла. Почали на побутовому рівні ділитись з невісткою, дійшло до поділу
“баняками”.

“Досить, – казала Христина, – скільки я буду вас з Іваном “годувати”, надоїло. Будемо окремо харчуватись. Світло, газ – теж оплату поділимо. Як-не-як у нас сім’я вже своя. Треба прискладати трохи грошей. Степан все не потягне. Привикли!”

Я отетеріла від слів невістки. Почало тиснути біля сердечка! Проплакала тоді цілу ніч.

Читайте також: На прощальній церемонії за мамою Орися поводилася дуже дивно. Я навіть подумати не могла, що всьому виною гроші, про які я ні словом ні духом. Після ми замовили невеличке кафе, що знаходиться в нашому селі. Я за все оплачувала сама, сестра навіть не спитала, чи є в мене гроші. Я ледь встигла деякі страви забрати, що не доїли люди, як сестра мене почала підганяти. А дома ми разом зайшли в кладову, де Орися почала відсувати тумби, які роками не рухалися

А зранку кажу до молодшого: “Іване, не буде нам життя у нашій хаті з такою… Христиною, потрібно завершувати з будівництвом твоєї хати” (ще за добрих часів – звели коробку, накрили, потрібно було закінчувати з будовою).

Прийшов слушний момент. Іван послухав. Все зробили, як належить. Іван теж зустрів свою другу половинку – Олю.

Відгуляли ми весілля й друга невістка з радістю прийняла мене. Не ображає, не докоряє, а навпаки – підтримує. От як буває, людоньки, в житті!

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua