Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький згорточок тихенько схлипував, наче розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Ніна, яку побоювалися пацієнтки та молоді медсестри, зворушливо дивилася на крихітну людинку. А потім узяла пакунок і рішуче попрямувала до палати, де лежала Таня.
– Хоч глянь на сина! – сказала з порога.
Тетяна дивилася у вікно, навіть не повернула голови.
– Доля тебе покарає. Пошкодуєш, Таню, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитись? Ну, народила без штампу у паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще?
Тані було байдуже. Народжувала далеко від дому. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні та забуде про набридливу санітарку та білий згорток. Знову буде гарна та вільна. Народження дитини не зіпсували її постаті. Скоріше б вечір, ніч, ранок.
Коли Таня сказала Ігореві, що при надії, він не зрадів. До закінчення університету залишався ще рік. Батько, який «допоміг» сину вступити до вузу, попередив: «Поки вчишся, дівок додому не водити і нікому голови серйозно не морочити».
Ігор завжди мав стильний одяг, гарні риси обличчя, поставу. Це викликало захоплення.
Ігор уперше побачив Таню у кафе, де зазвичай «тусувалися» студенти. Кафешка розташувалася між його універом та кооперативним технікумом, у якому навчалася Таня. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансу на зустріч із нею не мали. Хлопці з інституту – зовсім інша справа.
Пару тоді скасували. Тетяна пішла на каву. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою та тістечком серед кафе.
– Джентльмен повинен поступитися місцем дамі, – почула поруч.
Хотіла відповісти, як завжди, зверхньо. Але коли побачила стильного, гарного хлопця, прикусила язика. Він запропонував їй своє місце за столиком. Сам присів навпочіпки.
– Чому я вас ніколи не зустрічав в університеті?
– Я навчаюся в технікумі.
– Сусідка, значить.
Так і познайомилися.
Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали: а кажуть, не родись гарною.
Батьки Тані мешкали у райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх із Ігорем. Однак він не був від цього у захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, шукав інші причини. Натомість охоче навідувався на квартиру, яку Таня винаймала з одногрупницею.
Тиха, скромна Ганна – повна протилежність Тані – поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Вона нікому не розповідала про їхні побачення «на хаті», нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжкових лавках.
Під час одного з побачень Таня «ощасливила» Ігоря новиною про дитинку.
– Скільки потрібно?
– Чого? – вона не зрозуміла питання.
– Грошей.
– Я боюся це робити. Давай народимо цю дитину. Ти ж любиш мене?
– Подумай про суму. Двічі не питатиму.
Приховувала свій стан, доки могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих до сусідньої області. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. Дитина залишиться у пологовому будинку. А далі буде все, як було.
Таня повернулася на навчання у середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася.
Після технікуму залишилася працювати у обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Тараса Івановича, котрий покохав її відтоді, коли вперше побачив на своїй лекції. Народила доньку. Про покинутого сина не згадувала. Забула, відсікла його від себе разом із Ігорем.
Тетяна ревно вирощувала доньку. І коли Мілана заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Зате чоловіку ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити.
Донька стала студенткою.
Таня цікавилася не так навчанням дочки, як тим, чи має вона хлопця. Мілана говорила, мовляв, працює на заліковку, щоб потім заліковка працювала на неї, тому про хлопців ніколи думати.
А ще Тетяна фанатично панікувала, коли Мілана іноді не приїжджала на вихідні. Тарас мав цьому пояснення: хвилюється, як будь-яка мати. А у Тетяни було зовсім інше в голові.
На четвертому курсі Мілана закохалася. Святослав працював у банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим.
У суботу Таня з Тарасом готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері.
– Ось і ми, – першою переступила поріг Мілана. – Знайомтеся: Святослав.
Таня втратила дар мови: у будинок увійшов Ігор. Ледве отямилася.
Згадалися слова санітарки тітки Ніни: «Доля тебе покарає».
– Тату, що з мамою? Як сама не своя.
– Розхвилювалася. Я її ніколи такої не бачив.
– Мамо, тату, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало запитань. Святослав – прийомний син. Мама залишила його одразу після народження. Яка жорстока бездушна жінка. Його усиновила чудова родина. Святослав познайомив мене зі своїми батьками. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він колись стане поважним банкіром, – пожартувала Мілана. – А поки що, тату, відкривайте ігристе. Мамо, гей, ти з нами?
Вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, ніколи її не пробачить. І чоловік, певне, не пробачить.
Тарас розлив святковий напій.
– За вас, молоді та закохані! – підняв келих.
Мілана цмокнула Святослава в щоку. Тетяна хапала повітря, їй стало недобре.
У машині «швидкої допомоги» прошепотіла Мілані:
– Не виходь за нього заміж… Він…
– Їй не можна розмовляти, – втрутилася лікарка.
– Брат… брат, – шепотіла Таня.
– Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали.
Мілана, Тарас та Святослав чекали у коридорі. Нарешті лікар повідомив: криза минула. І спитав:
– Хто з вас?
– У дружини немає брата, – відповів Тарас.
– Мама в швидкій згадувала якогось брата.
– Коли їй стане краще – спитаєте, – стомлено сказав лікар. – А зараз ідіть додому. Вже за північ.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
