fbpx
життєві історії
Одного разу нам з Валерою “пощастило” побувати в гостях у одного з його найкращих друзів – Павла. Жив він на той час з мамою. Одразу ж скажу, що “хлопчику” вже тридцять п’ять минуло. – Сідайте до столу, дорогі гості. – Мама все бігала з кухні до вітальні, доставляючи страви. Я в той час взялась сервірувати стіл. А ось сам синок сидів як король в м’якенькому кріслі. – Любий, візьми серветочку, щоб не заляпався. – Мої очі в той момент ще більше округлилися

Одного разу нам з Валерою “пощастило” побувати в гостях у одного з його найкращих друзів – Павла. Жив він на той час з мамою. Одразу ж скажу, що “хлопчику” вже тридцять п’ять минуло. – Сідайте до столу, дорогі гості. – Мама все бігала з кухні до вітальні, доставляючи страви. Я в той час взялась сервірувати стіл. А ось сам синок сидів як король в м’якенькому кріслі. – Любий, візьми серветочку, щоб не заляпався. – Мої очі в той момент ще більше округлилися.

***

Не бачу нічого поганого. Навпаки, привід для гордості.

Мій Валера чудово готує, майстерно управляється з пилососом і приспівуючи миє посуд. Протерти пил? Запросто! Закинути штори в пральну машину? Навіть просити не треба!

Він змінює постільну білизну, відвозить килими в хімчистку, миє вікна. Така собі Попелюшка чоловічої статі.

А що роблю я? Так то ж саме, тільки в свої вихідні. Якщо чоловік щось із справ залишить. І від дня тижня і збіги графіків роботи теж багато що залежить.

Заробляємо ми однаково, у Валери п’ятиденка, я працюю два через два. І як це приємно, коли приповзаючи приходиш додому в десяту вечора, а на плиті мене чекає смачна вечеря.

В нашій ідилії є одна умова: ніхто не повинен знати, що Валера – рукатий домогосподар. І для цього є дуже важлива, на його погляд, причина:

– А то що мужики скажуть?

О, та … Ці мужики – наше все.

Один з них любить казати, що він не підкаблучник. Справжній – що не є чоловік, а його думка – істина в останній інстанції. Буває, що в його холостяцькій берлозі селиться жінка.

Чиє місце, зрозуміло, на кухні. Вистачає, правда, дам ненадовго: кому сподобається, коли всі розмови перемежовуються образливими слівцями і фразочками в сторону жінку.

Вони збирають нехитрі пожитки і йдуть в захід. А наш “Не підкаблучник” на тиждень випадає з життя, оплакуючи чергову цинічну злобну жінку, яка посміла кинути такий зразок мужності.

Так, такому спробуй скажи, що посуд в квартирі миють… Ось Валера і ховається від власного брата, не хоче з ним конфліктувати.

Само собою, що цей “справжній чоловік” цілком успішно себе годує та обпирає. Але варто чарівній жіночій ніжці переступити поріг його будинку – все, режим “ти жінка, а значить – посудомийка” активується.

Другий “мужик” роки десь два тому, коли тільки одружився, хвалився своєю винахідливістю. Із серії: “Моя попросила посуд помити – я та-а-ак помив, що вона дві години перемивала. Зате більше не просить. Ги-ги!” Він так зробив з усіма дорученими йому домашніми справами.

Завантажив пралку: кинув туди все підряд, ще й накричав на свою тоді ще дівчину через зіпсовану білу сорочку. Хоча знав, що червона майка злиняє. Але спеціально все разом запустив.

Щоб більше не просила. Підлогу помив так, що ледве сусідів не затопив: вилив воду на підлогу і почав розмазувати.

Нещодавно цей фрукт номер два, скаржитися почав: у них дитина з’явилася, а дружина, “хитра така”, постійно скаржиться, що втомлюється з будинком і дитиною.

Сидить бідний мужик вечорами і в танки грає, глушить біль від слів дружини.. Дитину вона йому не довіряє: боїться, навчена гірким досвідом, що упустить. Ось це був би вихід для нього, так? А що? З посудом же спрацювало?

Є ще третій друг. Там зовсім дивина. Тридцятип’ятирічний “мужик”, що живе з мамою. Валера розповідав, що вона синочку їжу в кімнату приносить. А перед цим ще пов’язує на шийку синочка серветку. Не здивуюся, якщо мама там дбайливо обнюхує шкарпетки, начищає черевички і годує з ложечки.

Якщо коротко, то в мене немає слів від друзів Валери. Судячи зі спілкування – нормальні, товариські хлопці. Але коли справа стосується побуту… Їх “таргани” – поза конкуренцією.

І ось слів засудження з вуст цих кадрів чоловік соромиться. Навіть пригрозив, що якщо хто-небудь дізнається про те, що він мені допомагає по дому, то будь-яка допомога відразу припиниться.

На мій погляд, Валера заслуговує величезної медалі за свій внесок у підтриманні домашнього вогнища. Це ці його мужики – один іншого краше. Але що поробиш? Раз йому так важлива їх думка, то буду мовчати.

Я навіть подружкам не хвалюся: Земля-то кругла. Мало хто десь ляпне, і перетвориться мій Попелюшка в “підкаблучника”. Тьху-тьху-тьху, не дай Бог. Піду ще по дереву постукаю. На всякий випадок.

Що скажете? І як у вас з цим справи? Самі все по дому робите, чи все ж чоловіки допомагають?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page