Олег в цей час вийшов на балкон. – Я олів’є не готувала! Вже сил нема столи накривати. Мій син, знаєш скільки таких, як ти приводив? Розбіжитесь, як в морі кораблі. – Та все пішло не по плану. Ми стали на рушничок щастя. А коли зрозуміли, що чекаємо малюка, свекруха завила, але не від щастя. – Бідне дитя! Без батька будеш його на ноги ставити. Ви ж скоро розлучитесь. Ось побачиш!
– Галина? Ну що ж, Галина так Галина, мені, якщо чесно, все одно. Це ненадовго, гадаю, через пару місяців ви розлучитеся.
Я розгубилася від такої гостинності, а Марія Іванівна продовжувала:
– Я й не готувала тому нічого, не можу ж регулярно накривати столи через те, що син з кимось познайомився.
Мені хотілося встати та піти. Олег в момент одкровень мами вийшов на балкон і не чув її висловлювань на мою адресу, і на адресу наших майбутніх стосунків. На мою думку Олег зрозумів, що розмова у нас не задалася, але розпитувати ні тоді, ні після не став.
А Марія Іванівна дня не могла прожити без своїх коментарів. Ми подали заяву до РАЦСу, розповіли про це їй, і відразу:
– Навіщо вам це весілля, живете ж, і живіть, доки не розбіжитеся, а тут скільки грошей треба “викинути”! Я на цей ваш захід і копійки не дам, хоч ображайтеся, хоч ні!
Весілля ми все-таки відгуляли, звісно, була на ньому і свекруха. Я намагалася не спілкуватися з нею, бо не хотіла псувати собі настрій.
Через чотири місяці свекруха помітила, що я у положенні. Розплакалася. Я вже подумала, що це сльози радості, але ні, Марія Іванівна плакала з приводу того, що дитина житиме в неповній сім’ї, адже ми розлучимося!
Дуже вона хвилювалася з цього приводу, охала і ахала, як це я могла піти на такий необачний крок – чекати на дитину.
Нашого первістка, Данилка, ми піднімали на ноги самі, без допомоги бабусі. Вона боялася прив’язатися до нього і переживала, що я після розлучення не дам спілкуватися з онуком.
Те саме сталося і з другою дитиною – сльози щодо цікавого стану та повне ігнорування після виписки.
Згодом ми наскребли на перший внесок на квартиру. Свекруха тут як тут:
– Беріть краще дві кімнати в малосімейці, розлучитеся – у кожного буде дах над головою!
Час минав, ми не розлучалися, але впертість, з якою свекруха чекала цього, вражала.
На превеликий подив, вона прийшла провести Данила в армію. Прощаючись, порадила залишатися на надстрокову службу і вирішувати питання з житлом, тому що ми, за її словами, ось-ось розлучимося.
Коли син служив, свекруха злягла, і чоловік попросив мене звільнитися, щоб доглядати її. Я навідріз відмовилася, ми посперечалися, але присвячувати всю себе жінці, яка весь час чекає, коли ми розлучимося, було просто вище за мої сили.
Олег знайшов доглядальницю і сам переїхав жити до мами. Як тільки вона його побачила з речами і зрозуміла, що “процес пішов”, то відразу ж почала динамічно одужувати, а заключним моментом у цьому було свідоцтво про розірвання нашого шлюбу.
Свекруха тріумфально вигукнула:
– Ну, я ж говорила! Ще як тільки цю Галину побачила, ось відчувала, що розлучитеся!
Вона носилася з цією новиною, як із писаною торбою, про це мені розповіли сусіди свекрухи, зустрівши мене на вулиці. Ну що ж, “кмітливому оку” Марії Іванівни можна тільки позаздрити.
Фото ілюстративне