Ольга вже більше години чекала дочку і новоспеченого зятя. – Який він? Чому вліз в чужу сім’ю? Як тільки совісті хватило?
– В цей час її і поглинули спогади: цей важкий для всіх час, безгрошів’я… Я, разом зі своєю подругою, не могли знайти хорошу роботу, тому вирішили поїхати на сезонну роботу до Польщі. Хоч якось перебитися.
В місті, куди вони приїхали, їх гарно прийняли. Поселили їх в хатинці для гостей. Самі господарі були багатії. В них був один з кращих будинків у місті.
До праці приступати потрібно досвіта, тому дівчата не довго засиджувались за вечірніми розмовами.
В цей час вони працювали, збираючи полуницю. Робота важка, але гроші за неї платили хороші, тому дівчата викладалися по-повній.
Контролював і перераховував ящики за робочими, син господарів будинку – Адам. Високий, чорнявий хлопець не зводив очей з Ольги. Навіть дописував їй декілька ящиків в кінці зміни.
Ввечері, коли Андріана вже спала, Ольга вибігала в сад, і там проводила солодкі ночі з коханим. Їй здавалось, що це кохання буде тривати вічно. Вона вже навіть уявляла, як привезе його додому і познайомить з мамою.
Через деякий час Ольга зізналася подрузі, що чекає дитину від Адама.
– Ти думаєш я не бачила, як ти літала до нього на побачення. Цього варто було очікувати. Ну що ж, вітаю!
На мій подив Адам сприйняв цю новину грізно.
– Я тебе майже не знаю. Приїхала з тої України, там Бог знає чим займалася, а на мене хочеш дитя повісити? Я не такий наївний, як ти думаєш.
Ці слова сильно ранили моє серце. Такого я точно не очікувала.
Андріана, дізнавшись, що Адам не хоче визнавати дитину, пішла до господині дому.
– Вона жінка хороша. Має зрозуміти твою ситуацію.
– Ах ви, такі-сяк. Як посміли мого сина в такому звинувачувати. Раз він каже – не його дитина, значить не його. Я йому вірю, і повністю підтримую. А ви – забирайтесь з мого дому негайно, і щоб духу вашого тут не було. Приютила на свою голову…
Дівчата розчаровані поїхали на батьківщину.
– Матусю! Пробач! Грішна я! Грішна. Замість того, щоб грошей привезти і тобі допомогти, я з “пузом” приїхала.
Мама в той день була сильно розлючена.
– Прославила ти мене на все село. Як тепер людям в очі дивитися?
Та з часом її гнів притупився.
– Що вже робити? Будемо виховувати!
Так і народилася моя Надійка. Бабуся не могла намилуватись онучкою. Допомагала, підтримувала нас, як могла. Та не довго тривало це щастя. Біда стояла біля порогу. Якось на очах згасала мама, а через пару місяців її не стало.
Оля розуміла, що повинна поставити доню на ноги, а для цього потрібно працювати. Спершу пішла на ринок, торгувала взуттям, потім навіть відкрила свій невеличкий павільйончик, який приносив їй хороший заробіток.
Час минав. Надійка вийшла заміж за хорошого сусідського хлопця. У них народився славний синочок. Я з радістю допомагала молодим батькам: повивати, годувати, виховувати.
Одного дня діти прийшли до мене, і сказали, що їм запропонували хорошу роботу в Польщі. Я здивувалася, адже і в Україні можна непогано заробити, але не стала вмовляти. Хочуть, нехай їдуть, все-таки разом, як не як.
Я доглядала за онуком, поки діти заробляли, як вони казали, на свій бізнес. Та одного вечора Ігор приїхав додому – один. Я здивувалася.
– А де Надійка? Що трапилось?
Моє серце не було на місці.
Ігор декілька хвилин мовчав, а потім видавив з себе.
– Надя не кохає мене. В неї є інший. Він поляк.
Я не знаю, як встояла на ногах. В голові все перекрутилося: Як не кохає? Який Поляк?
З самого ранку я вийшла на зв’язок з дочкою. Вона підтвердила слова Ігоря. Сказала що їхній шлюб був помилкою і тому подібне. Що тепер вона знайшла справжнє кохання і ні за що не упустить його.
Я навіть не могла закінчити розмову. Мені бракувало слів…
Через два місяці Надя приїхала до України з “новим” чоловіком. Я глянула на Яна, і побачила ті ж очі, що колись дивились на мене, тільки тепер я розуміла, що означає цей блиск і вогник – ні це не кохання, а щось повністю протилежне.
При нагоді я поговорила з Яном на одинці. Я спитала, чи справді він кохає мою дочку, і чи готовий він прийняти її дитину. В цей момент він нічого не відповів. Була довга мовчанка, а потім він просто став і пішов. Більше ми з дочкою його ніколи не бачили.
На мої умовляння Надійка таки зійшлась з Ігорем. Він пробачив її тимчасове захоплення. З тих пір минуло вже вісім років. Я передала їм свій бізнес, вони його збільшили. Я пишаюсь своїми дітками, і онуками, до речі їх у мене уже троє…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
