Останнім часом прочитав чимало аналітики західних еспертів щодо перспектив воєнного вторгення РФ до України. Попри певні розбіжності у поглядах щодо цілей і методів воєнної кампанії, практично всі зійшлися на думці щодо, мʼяко кажучи, пробематичності політичної фіксації будь-яких воєнних досягнень, навіть якщо такі будуть, у чому наразі є дедалі більше підстав сумніватися з огляду на перебіг бойових дій.
Втім, повторюся, навіть припускаючи успішний для росіян перебіг воєнної кампанії, більшість експертів вважала і вважає, що створити інститути, які б дозволили здійснювати соціально-політичне управління, загарбникам не вдасться. Між іншим, це з усією наочністю вже довела ситуація у тимчасово окупованих українських містах – Мелітополі, Херсоні, Славутичі тощо.
Релаізувати щось подібне можна було б лише за умови:і 1) відсутності лояльності населення до власної держави – себто великої кількості тих, хто насправді хотів би бути “звільненим”; 2) наявності політичних сил, які б мали високий рівень легітимності.
Виявилося, що ані першого, ані другого в Україні не існує у необхідній кількості. Безумовно, тут є якась кількість людей, які щиро ненавидять все українське і залюбки стали б частиною “рускава міра”, але вона виявилася мізерною і у політичному смислі геть незначущою. Навіть у захоплених містах росіяни не змогли організувати щось подібне до радісної зустрічі “асвабадітєлєй” місцевими мешканцями. Все відбувається геть навпаки. Окупантів посилають слідом за російським воєнними кораблем зрозумілою їм мовою Пушкіна і Міші Круга.
Щодо потужної проросійської політичної сили все виявилося ще гірше. Судячи з усього, гроші, які десятиліттями виділялися на створення “пʼятої колони”, були банально розкрадені Медведчуком та ко.
У своєму інтервʼю для російських журналістів Президент України В. Зеленський чітко пояснив стратегію “проросійських сил” на місцях – створення своєрідних коаліцій в органах місцевого самоврядування, розхитування ситуації, продукування протистояння між центральною та місцевою владою, що на думку “кремльовських стратегів” мало уможливити під час інтервенції схвалення відповідних рішень цими легальними і легітимними органами на користь загарбників. Хоча б за сценарієм 2014 року, коли Верховна Рада АРК та облради Донецької та Луганської областей нібито схвалили якійсь “рішення” щодо не визнання центральної влади та проведення “референдумів”. Наразі я не кажу про справжність, а тим більше легальність тих рішень, які були суцільним фейком. Йдеться винятково про сценарій.
Втім, наразі цей сценарій не вдалося реалізувати у жодному органі місцевого самоврядування.
А між тим, на місцевих виборах наприклад ОПЗЖ назбирала відносну більшість голосів, якщо мені не зраджує памʼять, у 4 облрадах півдня України. У скількох обласних, районих, міських і селищних радах представники політичних сил, чия діяльність була призупинена Указом Президента України на підставі рішення РНБО (саме ПРИЗУПИНЕНА, а не ЗАБОРОНЕНА, як дехто подумав), гіпотетично могли б утворити більшість – навіть складно уявити, з огляду на відчутну присутність у відповідних органах “регіональних політичних проектів”, які, як справедливо зазначив В.Зеленський, формувалися подекуди “за франшизою”, а відповідно могли бути інфільтровані “проросійським субстратом”.
Думаю, якраз усвідомлення владою ризиків реалізації саме такого сценарію і змусило Президента та РНБО піти на такий крок. Хоча фактично з першого дня війни з політичного і інформаційного простору безслідно зникли всі ті, кого розглядали як потенційних провідників російських інтересів в Україні – і Медведчук, і Мураєв єжє з ними. А співголова ОПЗЖ Ю.Бойко навпаки безапеляційно закликав однопартійців боронити Батьківщину від агресорів, виключивши з партії найбільш одіозних і токсичних персонажів на кшталт Ківи.
Більше того, до відповідного Указу Президента не було жодних спроб органів місцевого самоврядування бодай десь “проголосувати” чи “схвалити” бодай якійсь рішення на користь загарбників. І всі ці “самопроголошені” “ради самоорганізації міста” чи “виконуючі обовʼязків мера” виглядають геть карикатурно і недолуго, не маючи жодної ані легальності, ані легітимності, бо представлені відвертими політичними навіть не маргіналами, а чмошнікамі і лузерами.
Повноту картини усвідомлення росіянами своєї неспроможності створити бодай щось легальне і легітимне в Україні завершує витягування з політичного чи то цвинтаря, чи то смітника відверто карикатурних персонажів на кшталт Царьова, Азарова, Януковича, Сальдо, помічника якого, між іншим, вже відправили на концерт Кобзона.
Словом, як казав класик: “На чужих багнетах можна прийти до влади, але біда у тому, що на них не можна всидіти”. Звісно, у разі зміни перебігу бойових дій росіянам буде мабуть легше знаходити в Україні колоборантів і зрадників, але наразі бажаючих прийти до влади на чужих багнетах не надто багато.
Саме цим пояснюється те, що росіяни нібито намагаються “моблізувати” не лише найманців для війни в Україні, але й бажаючих стати працівниками “цивільно-військових (по факту окупаційних) адміністрацій”.
Бажаючих не так багато, як на початку вторгення, бо перспектива повернутися до матушкі-Расєї у поліетіленовому пакеті стає дедалі менш привабливою навіть для голоти з російської глибинки. Втім, навіть якщо жадоба і дурість окремих московитів пересилять страх і вони причалапають до України встановлювати свої порядки – це у жодному разі не вирішить політичного питання щодо встановлення в Україні будь-якого політичного режиму, крім окупаційного.
Хоча й це на думку згаданих вище експертів практично нереалістично, з огляду на розмір території, чисельність наслення і готовність останнього чинити опір.
І це при тому, що прогнози писалися ще до початку війни, коли ЗСУ, ТРО, “партизани” і прості патріоти, які “воліють лишатися невідомими” не палили і не нищили російську наволоч з таким завзяттям. Думаю, оновлені прогнози щодо перспектив досягнення російськими політичних цілей в Україні виглядають геть песимічно для кремльовських карликів.
Україна перемагає.
І ПЕРЕМОЖЕ.
Валентин Гладких, журналіст “Слово і діло” (https://www.facebook.com/gladkykh.valentine)
Слава Україні і ЗСУ!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
