fbpx
Україна
Останнім часом прочитав чимало аналітики західних еспертів. Повноту картини усвідомлення росіянами своєї неспроможності створити бодай щось легальне і легітимне в Україні завершує витягування з політичного чи то цвинтаря, чи то смітника відверто карикатурних персонажів на кшталт Царьова, Азарова, Януковича, Сальдо, помічника якого, між іншим, вже відправили на концерт Кобзона. Бажаючих не так багато, як на початку вторгення

Останнім часом прочитав чимало аналітики західних еспертів щодо перспектив воєнного вторгення РФ до України. Попри певні розбіжності у поглядах щодо цілей і методів воєнної кампанії, практично всі зійшлися на думці щодо, мʼяко кажучи, пробематичності політичної фіксації будь-яких воєнних досягнень, навіть якщо такі будуть, у чому наразі є дедалі більше підстав сумніватися з огляду на перебіг бойових дій.

Втім, повторюся, навіть припускаючи успішний для росіян перебіг воєнної кампанії, більшість експертів вважала і вважає, що створити інститути, які б дозволили здійснювати соціально-політичне управління, загарбникам не вдасться. Між іншим, це з усією наочністю вже довела ситуація у тимчасово окупованих українських містах – Мелітополі, Херсоні, Славутичі тощо.

Релаізувати щось подібне можна було б лише за умови:і 1) відсутності лояльності населення до власної держави – себто великої кількості тих, хто насправді хотів би бути “звільненим”; 2) наявності політичних сил, які б мали високий рівень легітимності.

Виявилося, що ані першого, ані другого в Україні не існує у необхідній кількості. Безумовно, тут є якась кількість людей, які щиро ненавидять все українське і залюбки стали б частиною “рускава міра”, але вона виявилася мізерною і у політичному смислі геть незначущою. Навіть у захоплених містах росіяни не змогли організувати щось подібне до радісної зустрічі “асвабадітєлєй” місцевими мешканцями. Все відбувається геть навпаки. Окупантів посилають слідом за російським воєнними кораблем зрозумілою їм мовою Пушкіна і Міші Круга.

Щодо потужної проросійської політичної сили все виявилося ще гірше. Судячи з усього, гроші, які десятиліттями виділялися на створення “пʼятої колони”, були банально розкрадені Медведчуком та ко.

У своєму інтервʼю для російських журналістів Президент України В. Зеленський чітко пояснив стратегію “проросійських сил” на місцях – створення своєрідних коаліцій в органах місцевого самоврядування, розхитування ситуації, продукування протистояння між центральною та місцевою владою, що на думку “кремльовських стратегів” мало уможливити під час інтервенції схвалення відповідних рішень цими легальними і легітимними органами на користь загарбників. Хоча б за сценарієм 2014 року, коли Верховна Рада АРК та облради Донецької та Луганської областей нібито схвалили якійсь “рішення” щодо не визнання центральної влади та проведення “референдумів”. Наразі я не кажу про справжність, а тим більше легальність тих рішень, які були суцільним фейком. Йдеться винятково про сценарій.

Втім, наразі цей сценарій не вдалося реалізувати у жодному органі місцевого самоврядування.

А між тим, на місцевих виборах наприклад ОПЗЖ назбирала відносну більшість голосів, якщо мені не зраджує памʼять, у 4 облрадах півдня України. У скількох обласних, районих, міських і селищних радах представники політичних сил, чия діяльність була призупинена Указом Президента України на підставі рішення РНБО (саме ПРИЗУПИНЕНА, а не ЗАБОРОНЕНА, як дехто подумав), гіпотетично могли б утворити більшість – навіть складно уявити, з огляду на відчутну присутність у відповідних органах “регіональних політичних проектів”, які, як справедливо зазначив В.Зеленський, формувалися подекуди “за франшизою”, а відповідно могли бути інфільтровані “проросійським субстратом”.

Думаю, якраз усвідомлення владою ризиків реалізації саме такого сценарію і змусило Президента та РНБО піти на такий крок. Хоча фактично з першого дня війни з політичного і інформаційного простору безслідно зникли всі ті, кого розглядали як потенційних провідників російських інтересів в Україні – і Медведчук, і Мураєв єжє з ними. А співголова ОПЗЖ Ю.Бойко навпаки безапеляційно закликав однопартійців боронити Батьківщину від агресорів, виключивши з партії найбільш одіозних і токсичних персонажів на кшталт Ківи.

Більше того, до відповідного Указу Президента не було жодних спроб органів місцевого самоврядування бодай десь “проголосувати” чи “схвалити” бодай якійсь рішення на користь загарбників. І всі ці “самопроголошені” “ради самоорганізації міста” чи “виконуючі обовʼязків мера” виглядають геть карикатурно і недолуго, не маючи жодної ані легальності, ані легітимності, бо представлені відвертими політичними навіть не маргіналами, а чмошнікамі і лузерами.

Повноту картини усвідомлення росіянами своєї неспроможності створити бодай щось легальне і легітимне в Україні завершує витягування з політичного чи то цвинтаря, чи то смітника відверто карикатурних персонажів на кшталт Царьова, Азарова, Януковича, Сальдо, помічника якого, між іншим, вже відправили на концерт Кобзона.

Словом, як казав класик: “На чужих багнетах можна прийти до влади, але біда у тому, що на них не можна всидіти”. Звісно, у разі зміни перебігу бойових дій росіянам буде мабуть легше знаходити в Україні колоборантів і зрадників, але наразі бажаючих прийти до влади на чужих багнетах не надто багато.

Саме цим пояснюється те, що росіяни нібито намагаються “моблізувати” не лише найманців для війни в Україні, але й бажаючих стати працівниками “цивільно-військових (по факту окупаційних) адміністрацій”.

Бажаючих не так багато, як на початку вторгення, бо перспектива повернутися до матушкі-Расєї у поліетіленовому пакеті стає дедалі менш привабливою навіть для голоти з російської глибинки. Втім, навіть якщо жадоба і дурість окремих московитів пересилять страх і вони причалапають до України встановлювати свої порядки – це у жодному разі не вирішить політичного питання щодо встановлення в Україні будь-якого політичного режиму, крім окупаційного.

Хоча й це на думку згаданих вище експертів практично нереалістично, з огляду на розмір території, чисельність наслення і готовність останнього чинити опір.

І це при тому, що прогнози писалися ще до початку війни, коли ЗСУ, ТРО, “партизани” і прості патріоти, які “воліють лишатися невідомими” не палили і не нищили російську наволоч з таким завзяттям. Думаю, оновлені прогнози щодо перспектив досягнення російськими політичних цілей в Україні виглядають геть песимічно для кремльовських карликів.

Україна перемагає.

І ПЕРЕМОЖЕ.

Валентин Гладких, журналістСлово і діло” (https://www.facebook.com/gladkykh.valentine)

Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел.