Я давно не кохаю свого чоловіка, мені Сергій байдужий. Одружені ми з ним 12 років. Заміж я вийшла у 20 років, не з кохання, любила я зовсім іншого, та й зараз люблю.
З Романом ми зустрічалися з 15 років, кохали дуже одне одного. Він мій однолітка, пропонував заміж, але я не поспішала. Я знала, що Рома не до душі моєму татові, який був військовим і тому поважав хлопців зі сталевою виправкою, а Ромка – маленький і худенький, тато ніколи не вважав нас парою. І коли Рома поїхав навчатися у інше місто, тато вирішив познайомити мене із сином його давнього друга Сергієм. Високий, статний, старший за мене на 10 років, з квартирою, машиною та професією – звичайно, його не можна було порівнювати з Ромою.
І я прийняла рішення, яке сподобалося моїм батькам: вийшла заміж за рік після знайомства з Сергієм. Тепер я розумію, що зробила найбільшу помилку у своєму житті, але тоді мені здавалося, що я роблю все правильно.
Коли я стала дружинолю Сергія, отримала вільну від навчання, чоловік мене повністю забезпечував. Спочатку у мене до Сергія були якісь почуття, захоплення, але все швидко випарувалося, і через півроку почуттів як і не було, але я і далі сподівалася, що «стерпиться – злюбиться».
Що ж до Сергія, то він мене обожнює, прощає все. Знаєте, є така фраза: “У парі один повинен любити, інший має дозволяти себе любити”. Не слухайте цього, неможливо жити з людиною, яка тобі нелюба.
На третьому році подружнього життя у мене з’явився інший чолоік. Сергій мені ні в чому не відмовляє, відкрив безлімітну картку, не запитує нічого ніколи, любить, букети квітів носить. Сергій за цей час став солідною людиною, досить представницькою. Скажите, живи і радій, а я відповім: «Чому мені радіти? Тому, що мій чоловік водить мене на різні прийоми, одягає як ляльку, і все?»
А сповідь моя в тому, що я вже 7 років з Романом. Ми зустрілися зовсім випадково. Я стояла на зупинці, чекала на викликане таксі. Під’їхало таксі – а там мій Роман!
І все закрутилося. Я, звичайно, хотіла піти від чоловіка, але потім подумала: заради чого я йтиму і куди? Квартири власної у мене немає, у Романа теж, орендує однокімнатну, та й за що жити? Професії немає, на ринок чи касиром у магазин я не піду. От і вирішила жити з Сергієм, а кохати Романа.
Через півроку чоловік звільнив водія та шукав нового, я запропонувала Романа. Через деякий час я винайняла хорошу двокімнатну квартиру, в якій і досі живе Роман, там ми і бачимося. П’ять років тому я народила нашу з Романом донечку, чоловік, я так розумію, здогадується, що Любава не його, але мовчить, любить, балує дівчинку, у вихідні не відходить від неї, скрізь із нею. А я теж поруч з ними, але подумки з – Романом.
Отак і живу з не коханим, а просто з чужим мені чоловіком. Іноді хочеться все полишити, розповісти Сергію про Ярослава, про доньку, але потім зупиняб себе: навіщо, адже начебто все добре і так, що мені ще треба?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
