iBilingua

Оксано, в мене троє дітей. Ти кого вчитися зібралася?, – не дослухавши сказала свекруха. Іван з того всього вийшов з квартири, але у слід ще почув від мами те, що він невдячний, бо і слова в її захист не сказав. – Ти що, забув, як я тобі догоджала? Та твій тато тільки роботу пильнував і друзів. Я тебе з братами на ноги поставила, і з Діанкою собі раду дам. – Я відчуваю, що попереду важкі часи, але як до них підготуватися я не знаю

Оксано, в мене троє дітей. Ти кого вчитися зібралася?, – не дослухавши сказала свекруха.

життєві історії 0

До мене дійшли чутки, що Ірина при надії. Заміжня вона не була, тому ця новина сколихнула усе містечко. – Іринко, я тебе вітаю! Хто там? Хлопчик чи дівчинка?, – спитала я подругу. – Дівчинка, – відповіла Ірина і трішки зашарілася. Я не планувала розпитувати що і звідки, бо розуміла, це її життя і мені вмішуватись не варто. – Може, вип’ємо кави?, – запропонувала Ірина і я погодилася. В кав’ярні Ірина більше розпитувала про мене, про сім’ю, сина. Про себе ж лише натякнула, що “подарунок долі” вона отримала на одному з курортів, де відпочивала і що дуже щаслива, що в неї буде ця дитинка

Мені було важко змиритися з втратою батька. Він був всім для мене, і не

життєві історії 0

– Тобі терміново треба прийняти Вадимчика назад. Він сумує і скучає! У 19 років я буквально втекла з дому – після коледжу вийшла заміж за першого зустрічного. Тридцятирічний Вадим здавався мені таким надійним та спокійним у порівнянні з чоловіками, яких приводила додому мама. Єдиним недоліком нового чоловіка була відсутність квартири. Втім, він гордо казав, що все залишив колишній дружині. Можна не купувати памперси, а прати пелюшки. Його мама, наприклад, так і робила – і нічого, вижила. Вадим більше обурювався, що я стала приділяти йому менше уваги, та й виглядати стала не так добре, як раніше. – Я не з’їду з квартири, доки ти не підпишеш відмову від аліментів. Я махнула рукою і погодилася. Звісно, довелося схитрувати

Дівчинкою я жила в книжках, вірила в казку про велике і світле кохання. Саме

життєві історії 0

Чоловік каже, що я була не права і тепер вся його рідня на мене зла і спілкуватися не хоче. Зовиця ж така бідненька, розлучилася, сина ростить без аліментів. А я посміла їй і свекрам сказати, що нехай сама за себе платить чи вони хай оплачують все, що вона їла, а тим більше її синок що творив, куди воно в нього лізло – решта дітей без десертів лишилася. На дорослих були розраховані тільки дві пляшки ігристого і коробка цукерок – суто під розмови, поки діти з аніматорами розважалися. Я навіть не вловила момент, коли сестра чоловіка, якої взагалі не мало бути, бо в неї сину вибачте 14 років, підізвала офіціанта і зробила замовлення. А поки малеча гралася, цей Ростик поглинав усе приношення для дітей, що було на столі. Як мені тепер з ними спілкуватися

Така історія у нас в родині сталася, що на голову не натягнеш. Розповім з

життєві історії 0

Синок, ну які заробітки? У вас є все чого тільки можна побажати. Залишайся з сім’єю. Ось, доця скоро кавалера в хату приведе на знайомство, – говорила мені мама. Я ж стояв на її подвір’ї з невеличкою сумкою в руках і моє рішення вже було не змінити. Тут я нікому не потрібен. І дружина і дочка за роки моєї відсутності, навчилися жити без мене. Сім років минуло з того часу, як я поїхав в Чехію на заробітки вперше

– Синок, ну які заробітки? У вас є все чого тільки можна побажати. Залишайся

життєві історії 0

Дома я знайшла чек на парфуми вартістю п’ять тисяч гривень, які були призначені не для мене. Наступного дня після роботи я пішла в парфумерію. Аромат, який Андрій купив для “неї” – коштував ціле багатство, але, на щастя, у них були недорогі крихітні флакони для сумочки. Того ж вечора, перед тим, як Андрій прийшов додому, я обережно розпорошила їх у вітальні. Увійшовши в будинок, він одразу зупинився. Я знала, що він відчуває запах, який був його таємницею цієї жінки. – Дивно пахне, – сказав Андрій. – Ти змінила парфум? – Я нічого не відчуваю!, – відповіла я з удаваним подивом

Того вечора Андрій знову повернувся додому пізно, як робив це майже щодня протягом кількох

життєві історії 0

Я несміло зайшла на свою кухню, щоб набрати води. Прийшлось мені дивитися на цю Віку, яка наминала канапки з червоної риби, яку вчора купив мій чоловік, бо в неділю планувались гості – рідна сестра з села приїжджає. – Доброго ранку!, – сказала я, хоча прекрасно знала, що Віка навіть якщо і щось скаже, то це буде невиразне бурчання. – Доброго!, – таки відповіла дівчина і повернула голову до вікна, де в той час знявся сильний вітер. Я набрала води і повернулася в свою кімнату. До години часу Віка керувала на кухні, але якщо ви думаєте, що вона для всіх готувала сніданок, то ви помиляєтесь

Я несміло зайшла на свою кухню, щоб набрати води. В цей день була магнітна

життєві історії 0

Я займаю добре оплачувану посаду в транснаціональній компанії. І оскільки мій друг Андрій, якого я знаю ще зі шкільної лавки, ніколи не був матеріально забезпеченим, я плачу за нього. Щоразу, коли ми разом йдемо “на каву”, витрати я всі беру на себе. Але Андрій, зрештою, мене дуже здивував. Як добре, що я зустрів нашого спільного друга. А інакше, він би ще довго наживався на моїй доброті

Я займаю добре оплачувану посаду в транснаціональній компанії. І оскільки мій друг Андрій, якого

життєві історії 0

А тебе на цей день народження запросили? Якось дивно, бо мене ще ні! То виходить, якщо щось потрібно допомогти, то Ніно виручай, а як за столом посидіти, то вже я не підходжу, – сказала мені свекруха. – Гостей ми запрошуємо молодих, щоб було цікавіше, – сказала мені ще тиждень тому Віра, мама іменинниці. Я ж тому й подумала, що моя свекруха пролетить з тою забавою

– А тебе на цей день народження запросили? Якось дивно, бо мене ще ні!

життєві історії 0

Та ти хитра, Лідо, і я це завжди знала. Як мій Антон приносив гроші в дім, то ти мовчала, а як трішки пішло не по плану, то виставила речі чоловіка за поріг. Ну ясно, що він до мене прийшов. А куди йому ще діватися. Але річ в тім, що в мене ще і дочка, яка після розлучення з сином живе, – сказала я невістці, коли побачила сина з сумкою речей. – Я мовчала?, – почала мені у слід вигукувати Ліда. – Та я вас скільки разів просила, допоможіть, рятуйте нашу сім’ю. Але ж ви в цій ситуації закривали очі

– Та ти хитра, Лідо, і я це завжди знала. Як мій Антон приносив