iBilingua

– Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона навіть тебе не поцілує, не побажає гарного дня. Мовчу вже про корисний сніданок, який тобі так потрібен!, – почула я з коридору розмову чоловіка і свекрухи. Ну як так вже його няньчити хочеш, то бери і готуй, але ж ні, вона годинка восьма прокидається і попиваючи свій чай з липи, вдивляється у вікно, переглядаючи, хто якого собаку вигулює і хто такий не чемний, за ним не прибирає

– Мам, все нормально! Чого ти лізеш? – Ну де нормально, синок? Де те

життєві історії 0

– Та якби не моя хата і план, не мали б ви де жити. Ти мені до останнього винна будеш. Ось і прийшов той “останній”, а я досі для неї погана, бо сина її на цьому світі немає, а я ходжу по селу і усміхаюся. Назбирала я лоток яєць, нарвала кріпцю, петрушки, цибулі, навіть чотири огірка найшла, та й поїхала провідати свекруху. Перший день все було ніби й добре. Так, свекруха лежить і ледь говорить, але вже на другий день все змінилося. – Ти приїхала нас з Орисею об’їдати? Всі вже голубці з’їла з котлетами. Ти, Галько, не міняєшся. – Я торби в руки і гайда в село

Мені якби син не сказав, що баба, моя свекруха, ось-ось від нас відійде, я

життєві історії 0

Невістка схопила ту коробку з посудом і кинула його з усієї сили до порогу. Все в дребезґи. Я стояла і дихнути боялася. Річ в тім, що багато років тому, на їх весілля, цю коробку Катя нам подарувала. Я ж все берегла, чекала моменту. Ось він і настав. – Мамо, давайте на Великдень я поставлю на стіл новий посуд. Ну скільки буде в тій коробці пилитися?, – сказала мені Катя. – Ой, ну для чого його виймати, потім назад ставити. Он, є дві тарілочки з лебедями, три з ліліями, які красиві, це ще моєї мами придане мені, а ще пару тарілочок з простим золотим ободком

Прочитала тут недавно історію про “подушку”. Як жінка з чоловіком жили і все життя

життєві історії 0

Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні, невістка вскочила в штани, погукала сина, взяла велосипед і попрямувала на вулицю. Хоч і слова вона мені не сказала, та я і без них все зрозуміла. Але мені не подобаються ті котлети, що вона в пароварці готує, я хочу тих, що пахнуть дитинством. Ну а плита, то вже вибачайте, мусить бути в жирі, бо для того вона, така дорога, і вмонтована на тій кухні! Тільки мою Наталку не перепреш. Ось і “буря” на рівному місці

Ось і “буря” на рівному місці Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні,

життєві історії 0

– Сину, ну яка Канада? Та тобі сім’ю потрібно створювати. Роботу гарну ти і в Україні маєш – машиніст потяга. Жити є де, хата ось яка велика. – Не послухав, бізнес його в тій Канаді манив. На даний час він одружився, на нашій, українці, з Франківська дівчині. Мила, добра моя невістка, онучку мені подарувала, але що з того, як бачила я її з дідом всього три рази. Не хочуть вони до нас їхати. Ось і залишилася біля мене лише Оленка, і то не на довго. Тепер ходжу по тих хоромах, що з чоловіком будували, і сльози ллю

– Як їхати? Куди? Ти ж знаєш, доню, ви все моє життя, єдина радість,

життєві історії 0

Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко

Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих

життєві історії 0

– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий. Та я як краще хотіла, вишні, як мед солодкі. Але чому сваха не відразу їх мені повернула, а аж за три дні, коли вони вже й сік пустили. І додам, що одне відро було надібране. Певне таки і наїлися досхочу і вареників наробили. Ну а біля банок-склянок і гарячої плити вона стояти не збиралася. Я не витримала і сваху таки набрала

– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені

життєві історії 0

Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі. Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти за столом. Але ні. – Ти спеціально, Любко, це зробила? – Що зробила? – В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала Мирону. – Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш? – Я взялась за голову. Вже чотири дні брат з Лілею мене ігнорують

– Та як тобі тільки в голову могло таке прийти? Я ж рідна сестра!

життєві історії 0

Під час свого згасання Сашко попросив маму зробити на мене дарчу на цю квартиру, щоб я діти були забезпечені стабільно хоча би житлом. Адже я з інтернату і свого взагалі нічого не маю. І Марія Петрівна пообіцяла сину виконати обіцянку, яку дала сину. Але майже три роки у неї не доходили руки до цієї справи, а тепер вона виставила мені умову. І якщо я не виконаю – то вона не зробить того, що пообіцяла Сашку і ми з дітьми залишимося на вулиці

Побралися ми з Сашком юними і з великого світлого кохання. Поселилися ми в квартирі

життєві історії 0

Своїй онучці на восьмий день народження я не мала змоги подарувати “конверт з грошима”, який вона замовила. Але з пустими руками я не прийшла. В своєї сусідки кондитерки я замовила торт у вигляді волейбольного м’яча. Саме таким видом спорту й займається Златка. Самі розумієте, солодкий витвір мистецтва не коштує двісті, чи навіть п’ятсот гривень. Але це не бентежило мою онучку, бо на свято я від неї такого наслухалася, що голова йде обертом. Дочка за Златку вибачилася, але сама онучка ні. Вона ображена, бачте!

Моя донька Марія, якій у лютому виповнилося сорок п’ять років і її чоловік багато