iBilingua

Я дуже хочу, аби моя пізня донечка Даринка, якій зараз 19 місяців, любила мою маму, а не свекруху, але виходить зовсім інакше і вдіяти у мене нічого не виходить. Розповім, чому саме, і сподіваюся на ваші підказки, як хоч трохи змінити ситуацію. Мені 36 років, живу з чоловіком і дітьми в Києві, свекруха і мої батьки – також. Тільки Неля Петрівна на сусідній станції метро і вже пенсіонерка, а мої батьки ще працюють і мешкають на іншому кінці столиці. Вчора до нас з чоловіком приїхала в гості його мама, побачити онуку, а до цього не була місяць. Найбільше мене хвилює, що дитина до неї тягнеться, з задоволенням сидить у неї на руках, навіть якщо довго не бачила Нелю Петрівну

Я дуже хочу, аби моя пізня донечка Даринка, якій зараз 19 місяців, любила мою

життєві історії 0

І якщо до нашої Софії свекруха прийшла з коробкою цукерок “Стріла”, то для онука вона добряче “шарпнулася”. Я не знала про нього, бо коли прийшла до Дениса, то свекруха вже сиділа за столом і олів’є наминала. Але вже наступного дня, в неділю, ми сім’ями вирішили поїхати в парк, який недавно в нашому містечку облагородили. І ось я дивлюсь, а сестра Ярослава з автівки дістає самокат, але не простий, а електро. Я думаю, коштує він тисяч п’ятнадцять. – Це тобі батьки такий подарунок зробили, чи ще хресні скинулися? – Ні, тітко Людо, до батьків ще бабуся доклала

– Так до подарунку і бабуся доклалася. Батьки ж стільки грошей не мали, –

життєві історії 0

Днями ми були з чоловіком у його батьків і свекруха почала скаржитися, що вони купили новий лакований стіл, і що вона кілька разів стукнулася об нього стільцем і ніжки вже пощерблені. Я посміхнулася і сказала: “Лідія Григорівна, наступного разу я “відреставрую” ваш стіл. Він буде, як новенький”. У свій наступний візит я привезла рідину для зняття лаку та білу фарбу. Десять років минуло, а чоловік досі не знає всієї правди

Я приховала від чоловіка, що подряпала автівку. Мене врятував звичайнісінький лак для нігтів. Десять

життєві історії 0

– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я в слухавку, а сама тільки затягувала час на роботі. Знаю я його. Син з невісткою Данила геть не виховують, а тепер ще й сплавити на тиждень бабусі з дідом вирішили. Ввечері полягали ми. Я ж з онуком, бо боїться хлоп п’яти років. Він на мене ногу поклав, а мені гарячо. Цілу ніч не спала, бо не звикла до такого. На другий день кажу: “Даниле, сьогодні будеш спати на дивані. То є соромно в такому віці боятися. Той розривівся, а після ще й мамі подзвонив

– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я

життєві історії 0

За день до Зелених свят баба Ганя збирала усіх дітей біля себе. – Так, а ну гайда в поле, щоб мені назбирали гарний букет до церкви. – Ми були ще малі, і з радістю бігали між коровами по полі і виконували волю бабусі. – Ось, бабуню, дивіться який красивий. – Той букетик собі можете у вазу поставити, а мені треба “оберемок” цілий, щоб і з чортополохом і маком і звіробоєм, ну а ромашки це саме собою. Має бути великий букет. З яким поріг церкви переступите, таке й щастя весь рік матимете, – говорила вона. Її настанови я не забуду і обов’язково передам своїм дітям!

Збираю з сином польові квіти до церкви на Зелені свята (Трійцю) і згадались мені

життєві історії 0

Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає Південний Буг. Я дуже люблю свій Летичів, але мама робить все, щоб я поїхала світ за очі. Мама, поки я жила з нею, постійно заходила до моєї кімнати, розкладала речі так, як вона хоче, розкладала все на свій розсуд в моїй шафі, косметичці тощо. Мама постійно говорила мені, що це її квартира, і я нічого не вклала в неї за 25 років, щоб озвучувати їй якісь претензії. Вона мала ще одну квартиру, яку здавала квартирантам. Багато часу і сил знадобилося, щоб вона дозволила мені переїхати туди. Зараз я живу в цій маминій другій квартирі, а мама забрала у мене ключі від квартири

Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає

життєві історії 0

Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У нас всі їли і їдять з окремих тарілок, миють посуд всі по черзі. А недавно так тато мамі нарешті посудомийну машину подарував. Але в цій родині геть інші порядки. І що мені робити? Звикати чи втікати у сусіднє село до своїх? Але там ще четверо менших за мене у тата з мамою! А мені ось ось народжувати. Коли я лише прийшла знайомитися з батьками Марка, нам ще тоді моя майбутня свекруха насипала борщ в одну спільну тарілку, а собі з чоловіком – в іншу. Я думала, що коли ми одружимося, ми самі будемо їсти як нам хочеться, з окремого посуду. Але – ні, у них такі правила, економлять воду, електрику – та все. Якщо ж наприклад друга страва – смажена картопля тощо – ми всі їмо прямо з пательні, без тарілок. Чи голубці з одної миски і так далі. А ще я не можу поїсти окремо

Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У

життєві історії 0

Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною – я дозволила без вагань. Як тоді всі рідні і друзі на мене накинулися! Довго я робила все, щоб пояснити Златі, чому у нас вдома діють певні правила. Я не дозволяла дівчинці пити газировку та їсти чіпси, бо це для неї не корисно. А батько забирав доньку на вихідні і дозволяв їй у цей час буквально все

Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною

життєві історії 0

Після маминих повчань і уроків виявилося, що все найкраще – Миколі, поки у нас не з’явилися діти. Найсмачніший шматок торта чи сала, пульт від телевізора, відпочинок. Мовляв, він заробляє більше грошей, тому ось так. Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома почалося таке життя, що всі тетри і цирки разом відпочивають, чесно вам кажу! Якщо дуже економити, як цього хоче моя свекруха і у всьому собі відмовляти, потрібна для внеску сума набереться у нас на рік раніше, ніж ми будемо жити нормальним спокійним життям. На рік! Навіщо? Це ж не розумно. Але Тамара Іванівна, яка одужала зовсім недавно, саме такої думки. І накручує свого сина. На її думку треба постійно кудись поспішати, поспішати. І тоді, років в 60, відпочивати. Як вона відпочивала в стаціонарі, мабуть. Але чоловік підтримує маму. І я зовсім не погоджуюся з Миколою. А жити коли?

Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома

життєві історії 0

Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі – 65 років. У мами дійсно величезний будинок, і я мешкаю в ньому з меншою дочкою, яка у нас з Василем спільна. Сам же мій чоловік зі своїм сином від першого шлюбу орендують квартиру в Житомирі за 25 кілометрів від нашого села, бо син там навчається, а у чоловіка робота, адже в селі для нього нормальної роботи немає. Тому власне і я не працюю. Я і токар, і тесляр, і сантехнік і електрик, і штукатур – словом, чоловік в сім’ї. А свій будинок, з садом і городом – це вам не квартира! Влітку повний будинок рідні, бо живемо біля річки, за родичами доглядати, прати, прибирати, готувати потрібно – так у нас розуміється гостинність. Діватись мені нікуди – ну немає варіантів! Ми з мамою вдвох змушені ділити кухню

Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі