iBilingua

– Що ти з мого сина зробила? Він на того, що по смітниках риється схожий. Ти тільки глянь на його футболку. Я мовчу вже, що в таке свято, як Трійця, треба було йому сорочку одіти, так ти ще й не попрасувала ту футболку. Її наче щойно з пральки витягли, як і ті штани, що навіть кісточки не прикривають. – Валентино Іванівно, а мені подобається його такий європейський стиль. Не вам з ним жити, а мені.- Та я нічого не кажу, Наталю, але в село могла б його і гарніше одягнути. Що люди про нього в церкві подумають? А точніше, про тебе, що ніяка ти не ґаздиня

– Поки мій син з тобою не почав жити, то виглядав, як людина. А

життєві історії 0

Спочатку мені всі були раді. Ми добре і приємно спілкувалися зі свекрами, розподілили домашні обов’язки. Моїм завданням було мити посуд, мити підлогу на кухні і прати. Але згодом я помітила, що всю роботу по дому я роблю сама, і чим більше я прибираю, тим брудніше в будинку. Були такі ситуації, коли свекруха могла поїсти полуницю і розкидати зелень від неї по столу. Не прибрати після себе тарілки або вони зі свекром люблять поїсти вночі, вранці – на роботу, а мені все лишають прибирати. Останньою краплею стала наша з нею розмова з мамою Микити, в якій вона мене запитала і дорікнула: – А чому ти не готуєш нічого?

Два місяці тому чоловік привіз мене жити до своїх батьків. Вони самі нас запросили,

життєві історії 0

– Ти ніколи від мене таких грошей не брала за бензин. Завжди гривень двісті! А що сьогодні змінилося?, – заявила мені Світлана. – Невже за тиждень так ціни підскочили? – Ну хоче моя подружка жити біля мене на халяву і все. Я не раз закривала очі на її “викрутаси”, але з мене годі. І як тільки я “постояла за свої інтереси”, Світлані я стала не цікава і бажання їхати до мами в село відпало саме собою. Ну звісно, вона ж за ті гроші краще дітям манго купить, яке мої діти їли один раз і то в Туреччині

– Ти ніколи від мене таких грошей не брала за бензин. Завжди гривень двісті!

життєві історії 0

Батьки на шістнадцятиріччя подарували мені сережки і каблучку. Це єдине, що в мене є з золота. Замість обручок Іван купив нам срібні каблучки “Спаси і збережи”. Тоді я думала, що це нормально, що економить чоловік, все в сім’ю, не тринькає. Але тепер я розумію, що потрібно було ще на початку від Івана тікати. Ось так і вийшло з тою свічкою пахучою, яку я купила. Використовувати її не можна. Іван положив її в шафу, щоб одяг гарно пахнув. Я знаю, звідки ноги ростуть. В шафі моєї свекрухи все милом заложено

– Я не полінувався і подивився в Епіцентрі, скільки та свічка коштує. Чим чи

життєві історії 0

Повернувся зять з дочкою з заробіток до нас в село, на сміх людський. Якщо племінниці з тої Італії приїжджають при параді. Як зайдуть всі до церкви, то є на що подивитися. І одежа в них красива і самі яскраві. То мої повернулися, що хоч плач. Зять ніби застряг в якихось 90-х. Штани-шаравари, мешти зі шпіцами. Моя дочка з налакованим чубчиком, що той навіть не ворухнеться. Та я вже не молода, і в селі живу, але більше в моді розуміюся. А хата, в яку вони всі гроші вкладали, сипатися почала

Діти повернулися через десять років з тих заробіток ні з чим. Єдине, що зробили,

життєві історії 0

– Остапе, злізай. Бо який ти, а яка та вишня. Не втримає вона тебе. Не настільки вам вже тих вишень треба, щоб на таке йти. Я знову буркнула сусідці. – Зень, ти десь йшла? Ось і йди. Он де, бачиш, твоя курка в моєму городі порпається, ось іди й забери, а не базікай лишнього. А ж тут з хати моя мама, якій 95 років виходить з палицею в руках. – Йой, Остапе, відчуваю, що ось-ось впадеш. Ну де так високо заперся? І що б ви собі подумали? Не минуло й десять хвилин, як ми чуємо такий серйозний – гуп! Позбігалися всі і моя мама з палкою, і Любка, і Зенька!

Вишня в нас біля хати, ну така рясна вродила. Знизу ми з онуками позривали.

життєві історії 0

– У нашої куми є, у дітей також! А ми що, гірші?, – каже мені дружина. Я вже замучився їй пояснювати, що ця сушарка нам ні до чого, бо живемо ми в селі, на відміну від куми, сестри, братової і дітей. Я люблю коли одяг пахне свіжістю, коли його “погойдає на своїх крилах вітер”. В мене то гроші є, але для чого купляти річ, яка нам не потрібна? Але Оля моя вже сказала, як не буде найближчим часом, то вона подає на розлучення

– У нашої куми є, у дітей також! А ми що, гірші?, – каже

життєві історії 0

А я пам’ятаю, як дочка мене нашвидкоруч просила підписати якісь документи, але я думала, що то стосується приватизації і ще вона з паями мала справу. Я ж і подумати не могла, що вона нашу хату продасть і виїде в Німеччину. Лишилася я з нічим в тій Італії. Але саме ця історія з дочкою підштовхнула мене в обійми Франческо, якому я завжди відмовляла, бо в мене ж дочка, як я їй в очі подивлюся

А я пам’ятаю, як дочка мене нашвидкоруч просила підписати якісь документи, але я думала,

життєві історії 0

Поїхала я на заробітки в Португалію, аби заробити и собі на квартиру в Києві. Сама я з райцентру на Волині, з небагатої родини, батьки у мене прості люди. Але мені завжди хотілося більшого. І ось я почала жити і працювати в чужій країні, почала у 27 років все з нуля. Минуло 7 років, а з втіленням мрії у мене нічого не виходить. Коли я вже відклала певну суму, я взяла і розповіла родичам, що маю гроші. І батьки мені сказали, що я мушу купити будинок на всіх, де ми будемо жити всі разом – батьки і ми, дві сестри, а квартиру батьки залишать молодшому брату. Я спробувала сказати ні, сказала, що хочу жити сама. Батьки погодилися, але натомість виставили свою умову: я повинна допомагати їм усім грошима, адже у них ще двоє менших дітей і бабусі й дідусі з двох боків, яким потрібні догляд і фінансова допомога. Ось я і почала надсилати додому 2 тисячі євро на місяць, а сама заробляю три

Поїхала я на заробітки в Португалію, аби заробити и собі на квартиру в Києві.

життєві історії 0

Я була здивована, коли мама сказала, що бабуся мені щось “заповіла”. Це був медальйон, яким я любила гратися у бабусі, коли була маленькою. Вона отримала його дитиною від матері. Я була зворушена “спадщиною” і одразу повісила медальйон собі на шию. Наступного ранку о п’ятій я вскочила з ліжка, наче хтось штовхнув мене з нього. Я була повна сил, я ніколи не переживала нічого подібного. Зазвичай я поки не вип’ю кави, то й очей не можу розплющити. І лише за декілька днів розкрилася вся правда! Тепер я його ношу, але не завжди

Коли моя бабуся стала ангеликом, я стала власником її медальйону. Незважаючи на те, що