24-річний архітектор з Києва Юра Петренюк майже рік живе і працює в Китаї (Гонконг). Спочатку він побував на практиці в Іспанії, а потім знайшов роботу в Піднебесній і вирішив залишитися там довше. Як зараз живе українець і чим його здивувала і шокувала ця екзотична для нас країна.
– Як ти потрапив до Китаю?
– Я поїхав в Китай відразу після закінчення магістратури в Києві. Перед здачею диплома мене запросили на практику в Санта Круз де Тенеріфе (Іспанія). І ось я подумав, чому б мені якийсь час не попрацювати в іншій країні. Китай був одним з варіантів, адже таких речей, як тут, в інших країнах не будують.
Є багато інфраструктурних об’єктів і хмарочоси божевільної висоти. Також постійно підвищуються стандарти. Щось подібне можна побачити хіба що на Близькому Сході, та й то не в таких масштабах. Якщо подивитися на карті, Гонконг знаходиться між усією Азією і Китаєм.
Це місто має вигідні для іноземних інвесторів закони, тому міжнародні компанії відкривають тут свої офіси. Сюди приїжджає багато іноземців і культура тут близька нам.
– Був якийсь розлом стереотипів, коли ти вперше приїхав до Китаю?
– Я ніколи не думав, що поїду куди-небудь в Азію на довгий час. Все, що я знав про Китай, було дуже поверхневим – історія і географія, а також відгуки друзів і тих, хто тут працювали. Коли я вперше приїхав до Китаю, у мене був суцільний шок, починаючи з погоди.
Був серпень – постійно градусів десь +37, а вітер ще тепліше, ніж температура повітря. Люди, які не дуже стежать за тим, що відбувається навколо них, і не звертають уваги на інших. У нашій ментальності все-таки є бажання більше віддавати – європейці ставляться з розумінням до потреб оточуючих.
А тут все постійно самі по собі. І ось навіть якщо ти робиш щось антисоціальна з європейської точки зору, то для Китаю це норма – видавати природні для людини звуки, смітити. Від цього у мене був шок.
– Коли ти вийшов з аеропорту, що в першу чергу тебе здивувало?
– На мене дув дуже гарячий вітер, наче з зовнішньої сторони кондиціонера. Здалося, що це щось несправжнє. І до цього дуже важко звикнути. З приємного, мене як архітектора вразив аеропорт в Гонконзі. Думаю, один з найкрутіших в світі.
Також дуже вдала транспортна система, що з’єднує аеропорт з містом. Я вийшов з терміналу, сів на поїзд і вже через тридцять хвилин був в центрі Гонконгу. Хоча сам аеропорт знаходиться на іншому острові.
Читайте також: ДЕ БУДУТЬ ВИРУВАТИ ГРОЗИ І КОЛИ ПОХОЛОДАЄ: ПРОГНОЗ ПОГОДИ НА ТИЖДЕНЬ
Власне, і я теж живу на невеликому острові, а працюю на континентальній частині Гонконгу. Дістатися туди можна на поромах або підводними тунелями. У 1990-х роках аеропорт був в центрі міста і в інтернеті можна знайти фото, на яких літак пролітає між хмарочосами – це виглядає дуже страшно.
– Китайці фотографують білих людей, знімають на відео. Це правда?
– Так. Хоча в Гонконзі місцеві жителі вже звикли до європейців, а ось люди з континентального Китаю завжди реагують емоційно. Світловолосі і блакитноокі іноземці для них – це еталон краси.
Якщо вони знають англійську, то обов’язково скажуть, який ти хороший. Зроблять фото з тобою, звичайно. Деякі не соромиться, підходять і просять зробити Селфі. Це все дуже весело!
Хоча приїжджі ставляться до цього насторожено. Вважають, що ось мене сфотографують, потім будуть користуватися моїми фото. Але ж зрозуміло, чому вони це роблять. До того, як виїхати зі своєї китайської провінції, вони бачили тільки подібних собі людей. При чому, в дуже великій кількості.
– Як поводяться звичайні китайці? Як вони одягаються, що роблять після робочого дня?
– Китайці, особливо жителі Гонконгу, дуже бережуть свій час. Час – це гроші. Тут потрібно постійно ставати якомога багатшими. Життя на острові вимагає як мінімум 25 хвилин, щоб дістатися до роботи, якщо ти працюєш прямо біля пірсу, а це не дуже часто буває.
Після робочого дня вони йдуть додому і відпочивають. Чи не роблять більше нічого. Молодь на вихідних може ще піти кудись в гори, на виставку, іноді дивляться кіно. В основному їх відпочинок – це будинок, сім’я.
Щодо одягу, наприклад, про жителів Шанхаю говорять: немає жодної речі, якої б вони не наділи. Тобто мода open minded, така дуже вільна. Можуть надіти на себе все що завгодно. Також немає такої страви, якого б не їв житель Гонконгу. Поглинають майже всі, крім диких тварин. Це теж був шок.
– Як тобі місцева їжа? Чув, що там є багато всього, але нічого поживного.
– Тут їдять рис, жирне м’ясо, всі нутрощі з тварин. Страви дуже важкі і не дуже ситні. Це буквально як фастфуд, коли ти наїдаєшся по горло за десять хвилин, а вже через годину відчуваєш, що поїв би ще.
Десь раз на тиждень я ходжу в місцеві ресторани. Взагалі, тут не дуже прийнято їсти вдома і готувати, тому що дуже мало житлової площі в квартирі і кухні дуже маленькі. Люди їдять десь на вулиці, як правило.
– Продукти дорогі або дешеві? Скільки грошей витрачаєш на їжу?
– Місцеві продукти досить дешеві – це рис, китайські листя салату, заморожене м’ясо. Недорогі продукти з місцевих ринків, які є в кожному районі. Там можна купити свіжу рибу, овочі і фрукти. Але ж європейці не хочуть кожен день є китайські листя салату (на смак як капуста).
Особисто я не можу. Вранці я готую сам, тому що є можливість поїсти на поромі, де це дозволено. Мій сніданок – це фрукти або якийсь сендвіч. Обідаю в місцевому ресторані біля офісу, а вечеряю, коли вже вийде звільнитися з офісу.
До слова, західна їжа тут набагато дорожче, тому що це експорт. Крім того, вони не їдять молочних продуктів. Якщо говорити про ціни, то все десь в чотири рази дорожче, ніж в Україні. У день витрачаю на їжу 150 гонконгських доларів, це близько 600 гривень.
– На якій мові ти розмовляєш?
– Я навіть не вчу китайський, оскільки у нас міжнародний офіс. Працюють люди з Великобританії, Швеції, Італії, України. Англійська мова в Гонконзі місцеві вчать з початкової школи. Не можу сказати, що все його тут знають, але якщо ти йдеш в магазин або в ресторан, то там знайдеться людина, яка тебе зрозуміє.
– А яка там зарплата середня і мінімальна?
– Мінімальна зарплата – дві тисячі американських доларів. Можливо, трохи менше – 1900. Але з такою зарплатою досить важко тут прожити, хіба що у тебе є власне житло.
Найвищі зарплати у топ-менеджерів – десь близько 120 тисяч гонконзьких доларів (це приблизно 18 тисяч американських доларів). Багато заробляють економісти, юристи та банкіри. До того ж, Гонконг дуже близько знаходиться до Шеньчжень, світової IT-столиці. Тут часто відкривають свої офіси програмісти.
– Де ти живеш?
– Я живу на острові, де оренда дешевше. Знімаю кімнату в квартирі ще з двома сусідами. У нас три спальні. Плачу близько 800 американських доларів. Раніше витрачав 40% зарплати на житло, але було важко прожити. Тому я зменшив витрати на це до 35% і стало краще.
– Як китайці відпочивають і проводять свій вільний час?
– На півдні китайці майже не п’ють алкоголь, приділяють більше уваги спорту і здоров’ю. Люблять піти в гори, погуляти, сходити на пляж – поплавати, зайнятися серфінгом або покататися на велосипедах.
Вихідних тут дуже мало, а норма відпустки всього 14 днів. Цікаво, що китайці хочуть показати відданість своєму начальнику. Працівник з Китаю не піде з офісу раніше, ніж його начальник. Якщо керівник затримується допізна, вони будуть сидіти на роботі і підуть слідом за ним.
– Коли одружуються?
– У Китаї шлюб дуже важливий для дівчат. 27-річна китаянка вже вважається “другим сортом”, на неї ніхто не звертає уваги – по суті ставлять хрест. Це можна сказати про всю Азії, де до жінок ставляться з неповагою.
– А чому саме 27 років?
– Не знаю. Може це нумерологія, яка тут дуже поширена. У Гонконзі у такої дівчини є ще шанс одружитися на іноземці, тому що у нас це цілком нормально. Словом, китаянки горять бажанням одружитися якнайшвидше.
– Який нормальний вік для одруження в Китаї?
– 23-25 років – це норма.
– Ти не відчуваєш себе самотнім у цьому мегаполісі?
– Так, напевно, це найпоширеніше відчуття тут. Хоча дуже легко знайти людей, з якими можна погуляти і поспілкуватися. Взяти тих же китайців, які вважають тебе чимось особливим. Але є бажання поговорити з людьми на рідній мові, з ким-то ближче. Європейці, які тут живуть, – це все-таки не те.
Хотілося б бачити більше рідних осіб на вулиці. У мене вже кілька разів так було: йдеш по вулиці, бачиш людину і розумієш – це українець. Ти або він підходить, питає, кажеш ти англійською або російською. Потім питання, чи знаєш українську мову. Якщо відповідь “так”, розмова затягується на годинник. Це дуже приємно.
– А чому так відразу видно українців?
– Дуже легко виділити людини з наших країв за манерами, погляду, зовнішності.
– Що тизнаєш про китайській традиційній медицині?
– Щоб вилікуватися, вони їдять і п’ють іноді дуже дивні речі. Мені, наприклад, сподобався китайський традиційний чай, який дуже добре допомагає від різного типу застуд. А це тут буває часто, оскільки дуже висока вологість повітря. Чай працює навіть краще, ніж хімічні ліки.
– Китайці знають щось про Україну?
– Мало. Найчастіше, коли у мене запитують “ти звідки”, я відповідаю – “Ukraine”. Вони чують “Юкей”, тому що на китайській мові “Україна” звучить зовсім інакше – там немає літери “р”. Та й так далеко не всі знають, де знаходяться ця країна. Географія – це точно не те, в чому китайці сильні.
Ще цікаво, що я помітив. Можливо, це теж пов’язано з незнанням географії: вони люблять подорожувати в якісь випадкові країни – Естонія, Чорногорія. Тобто виходить: “Я живу в Китаї. Чому б мені не поїхати у відпустку в Чорногорію?”. І це не одна людина, а багато.
– Повернешся до Києва?
– Я планую повертатися, але ненадовго. Спочатку вирішив переїхати сюди на рік, але зараз з’явилося бажання залишитися довше, побачити більше. Сюди приїжджають працювати люди навіть з Великобританії і Франції.
Однак це точно не те місто, де б я хотів прожити все життя. Пов’язую свою долю з Україною, звичайно. Втім, можливостей для молодих людей в плані архітектури закордоном все-таки більше.
