Після лікарні мені не можна було ходити. Син, взявши відпустку в університеті, став за мною доглядати. Мені так було соромно, для рідного сина стала тягарем, але що мені залишалося робити, він єдина рідна мені людина. Та одного дня в двері постукали. Я відповіла, що відчинено, і тут заходить Микола, мій колишній чоловік. – Я чув, що ти в скрутному становищі. Ось, вирішив тебе підтримати. Дозволиш?
Все своє життя я працювала мало не день і ніч, намагалася все більше заробити, щоб дати синові гідне майбутнє. Два рази була в шлюбі. З батьком Кирила розлучилася через його постійні зради. А з другим чоловіком Миколою, через те, що у нас постійні були конфлікти. У обох несолодкі характери. І він, і я хотіли бути головними. Так до консенсусу не дійшли, розлучилися.
І ось мені 50 років. І тут почались мої біди. Після огляду у жіночого лікаря, мені сказали, що все треба видаляти… Було дуже важко все це пережити, але я трималася, не здавалася. Тижнями лежала в лікарнях.
Близько пів року я не могла встати з ліжка, що вже говорити, щоб працювати. Кирилу навіть довелося взяти відпустку в університеті, щоб за мною доглядати. Більше ж нікому. Лежу в ліжку, плачу, адже я і для сина стала тягарем. Тут хтось стукає в двері. Відповідаю, що відкрито. І заходить мій чоловік другий, Микола.
-Микола? Що ти тут робиш? – здивовано запитала я. Мені ще й так соромно, адже лежу в ліжку така немічна.
– Я дізнався, що ти хворієш. Ось приїхав, щоб бути з тобою, доглядати. Знаєш, Стефо, я всі ці роки дуже шкодував про те, що ми з тобою розійшлися. Адже я так тебе любив і люблю зараз теж. Я хочу все повернути назад. Зрозумій, що я буду за тобою доглядати і любити сильніше, ніж раніше. Тільки дай мені можливість, прошу. – Говорив він, все вдивляючись мені в очі.
– Миколо, навіщо тобі такий тягар? Я вже немолода, від краси нічого не залишилося. Перестань.
-Стефо, я тебе люблю і зроблю все для твого щастя і щоб ти встала на ноги. – Відповів Микола.
Так, я здалася. Насправді і у мене були почуття до нього і жаліла часто про свої помилки в шлюбі. Ми були занадто впертими тоді, 14 років тому. Другий раз я вийшла за нього заміж, він і правда поставив мене на ноги, доглядав за мною. Зараз у нас все чудово.
Ось таке воно життя.Навіть не думала, що можу дати чоловіку другий шанс.
А ви б прийняли чоловіка вдруге? Вийшли б ще раз заміж в 50?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
