– …Та ти знаєш, моя сестра адже дитину одна виховувада з двох років, а зараз хлопцеві майже п’ятнадцять. Ну, там банальна історія – одружилися по зальоту. Але жити разом все одно не змогли, надто різні вони люди. Він взагалі не для сім’ї людина, мабуть. Після розлучення все гуляє, вже скільки років! До жодного берега не прибився. Вічно молодий, вічно п’яний. Друзі, подорожі, жінок змінює постійно…
На автобусній зупинці стояли дві жінки середніх років, в майже однакових сірих куртках з пакетами, з розташованого неподалік продуктового магазину.
Жінки коротали час в бесіді, час від часу нетерпляче поглядаючи на дорогу в ту сторону, звідки повинна приїхати маршрутка, хоча електронне табло біля зупинки ясно показувало: до найближчого транспорту ще як мінімум чотири хвилини.
– З дитиною хоч спілкується? – підхопила розмову інша співбесідниця.
– Ні-і! Яке там.Коли з ними жив, то і дитиною не сильно цікавився. Був сам по собі. А вже після розлучення і тим більше. Я так думаю, він сина і не впізнає, якщо на вулиці зустріне…
– Зрозуміло! Такі вони, татусі. Мій колишній теж з цієї серії. Все обіцяє, ось приїду, ось підемо з донькою гуляти, в зоопарк, в театр… Яке там! Рік після розлучення пройшов, за цей час був у нас півтора рази. Дочка його вже і забула, не питає більше. Ось так їм діти потрібні!
– З очей геть, з серця геть!
– Це точно! Ще й аліменти видряпувати з боєм доводиться. Півроку вже не платить нормально, уявляєш! Кидає якісь копійки, щоб не вважатися злісним неплатником. Ось в грудні тисяча прийшла і куди мені її, яку дірку в бюджеті заткнути? Називається, гуляй ні в чому собі не відмовляй. Тьху! І нічого не зробиш, працює неофіційно… Ось як у них совісті вистачає забити на дітей? Не переживають, що дитину годувати, поїти, одягати треба. В школу зібрати, взуття купити. Ті ж кросівки на фізри не менш тисячі стоять!
– Ну ні, Маринчин колишній, треба віддати йому належне, аліменти платить акуратно всі ці роки. Відповідальний! Гроші непогані дає, а останні пару років ще додав, здається! Син-підліток все-таки обходиться дорожче… Марина не працювала до минулого року, вдома сиділа з дитиною, могла собі дозволити. Зустрічала, проводжала, на секції возила. Тільки цієї осені вийшла, просто тому, що вдома скучила…
– Дааа? Нічого собі! Такі аліменти бувають взагалі? Їй з бухгалтерії перераховують, за виконавчим листом?
– Я точно не знаю, але здається немає – колишній платить сам, по домовленості… На карту їй переводить кожен місяць, з позначкою «аліменти на сина» – якось так у них…
– Ну, знаєш, тоді їй взагалі ображатися гріх. Нормальний у них батько, відмінний навіть! Грошей дає на дитину нормально, стільки, що можна не працювати, треба ж… Ось це я розумію, тато! Та ще добровільно і багато… Та мій б жмот якби мені хоч третину від цієї суми давав, але регулярно без вивертів, я б просто щаслива була! Молодець мужик, я вважаю!
– Та де там «молодець», Наталю! Синові п’ятнадцять років, там проблем зараз теж хоч греблю гати. Була б ще дівчисько, ладно, а тут хлопець же. Йому батько потрібен і не віртуальний, а справжній, який може і поговорити по-чоловічому і кулаком по столу стукнути.
Маринка не справляється часом. Тут восени набралася сміливості, подзвонила-таки колишньому, мовляв, поговори з сином. Що ти думаєш, послав її прямим текстом. Мовляв, я гроші вам плачу хороші, звіт не вимагаю, що тобі ще від мене треба? Свої проблеми вирішуй сама…
– Ну, знаєшю.. У чомусь він теж прав, я вважаю. Толку їй йому зараз дзвонити? Він їй створив всі умови для виховання! Вона п’ятнадцять років не працювала, сиділа з дитиною вдома, її єдиною турботою був син! Треба було виховувати нормально. Він не виховував, дійсно. Які до нього можуть бути зараз претензії? Чим він може їй допомогти…
Якщо чоловік платить хороші аліменти, які дозволяють жити, а не виживати та ще перераховує їх самостійно – можна стверджувати, що дитину він «не кинув», а значить, нормальний батько? Нехай навіть в обличчя дитини дізнається навряд чи?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
