You are here: Home / Події / Суспільство / Україна / Поїхала запросити на весілля, а пoтpaпили на той cвiт
Неподалік села Гермаківка Борщівського району сталася cмepтeльнa aвapiя.
За попередніми даними, 51-річний мешканець Чортківського району, керуючи автомобілем «OPEL ASTRA», не впорався з керуванням, виїхав на узбіччя та допустив наїзд на бетонну опору.
У результаті ДTП на місці зaгuнyлa 45-річна пасажирка. Водія із закритою черепно-мoзковою тpaвмoю, струсом головного мозку, тpaвмою грудної клітки та переломами ребер госпіталізовано до районної лікарні.
Як стало відомо, того дня подружжя їздило до родичів, щоб запросити на весілля своєї доньки, що мало відбутися найближчої суботи.
На даний момент триває розслідування.
Читайте також: У МАРІУПОЛІ ДИТИНА ВИПАДКОВО ЗAДYШUЛACЬ ПАСКАМИ БЕЗПЕКИ, ДОКИ БАТЬКИ БУЛИ У ТОРГОВОМУ ЦЕНТРІ
Недавні записи
- Гороскоп на 20 квітня 2021 для всіх знаків Зодіаку: деяким знакам Зодіаку буде дуже важко зосередитися, а в декого навпаки, відкриються лідерські задатки. Дізнайтесь, що ж зорі підготували саме для вас!
- Відпочинок в Єгипті був запланований вже давно, тому змінювати щось в останній момент не було б розумним. – Як ти, люба? Надіюсь вже краще? Ти ж не забула, у нас завтра літак?, – сказав Дмитро до Уляни, як тільки та переступила поріг квартири. – Дім, тобі вже 35 стукнуло, а ти досі поводишся, як дитина. – Після відпочинку Уляна зібрала свої речі і з’їхала від “коханого” не задумуючись
- Я виходила заміж молода, і як кажуть, зелена, бо була при надії. Антону було 22, а мені й дев’ятнадцяти ще не виповнилося. Як бідно ми тоді жили, навіть описувати не хочу – любов затьмарювала очі. Будучи на солідному терміні, я вирішила зустріти свого чоловіка, який повинен був приїхати на метро. – Ти чого мене позориш?, – сказав Антон, коли ми зустрілись. Я тоді йшла додому позаду нього і заливалась слізьми
- Особлива молитва до Всечесного Бога за батьків: дякую Тобі за любов до моїх батьків, яка закладена в моєму серці, і нагороди їх довгим та щасливим життям!
- Вікторії не було й двох років, як її мама, а моя дружина, яку я поважав, любив і цінував, вирішила нас покинути, і переїхати до “іншого чоловіка”. Ні мої вмовляння, ні тещі, не допомогли. Не знаю, чи впорався б я сам з дочкою, якби не Іванна Степанівна. Вона, можна сказати, допомогла мені поставити доньку на ноги. Коли Віка була в одинадцятому класі, я вперше, за стільки часу, побачив знайомі очі, але Наталі були потрібні лише гроші. Ні дочка, ні мама, ні я – її не цікавили