Я сама з півдня України. Вищої освіти не маю, закінчила свого часу технікум, потім поїхала працювати в Київ, а там познайомилася з жінкою, яка але кілька років працювала у Франції і приїздила додому у відпустку.

З нею я й поїхала в чужу й нову для мене країну, мені на той час було 26 років.

Відтоді минуло 15 років. Я не заміжня ще, хоча мала кілька яскравих романтичних стосунків, але серйозно будувати відносини не могла через постійну зайнятість на роботі.

Всі роки я трохи допомагала рідним – мамі й тату, молодшій сестрі, яка вже народила трьох діток. Але відкладала гроші й собі, хоча частина їх йшла на життя й подорожі – я багато обʼїздила.

Але я завжди розуміла, що жити хочу в Україні – тут моя душа, тут пані найкраще.

Коли сталося вторгнення, я кликала всіх рідних до себе, але вони відмовилися. У тата зі здоров’ям не дуже, а сестра сказала що їй важко з трьома дітьми переїхати в іншу країну.

Натомість тиждень тому я сама повернулася в Україну. Чи назавжди – не знаю ще, бо наразі розгублена і не знаю, що робити.

Приїхала я з Франції, де провела 15 років, доглядаючи старих людей і прибираючи в готелях.

Привезла додому зароблені 1500000 гривень. Мені цього мало вистачити на квартиру чи невеликий будинок в Україні, але вдома почалося.

Сестра хату втратила на Херсонщині, живуть на оренді, то я тепер маю їй купити у неї троє дітей, а її чоловік стільки не заробить найближчим часом.

Ось так вважають всі мої рідні й батьки. А я що маю робити? У сестри ж більше нікого нема, батьки на пенсію живуть, на ліки багато йде.

І що пані робити? Купити житло родині сестри й племінникам в знову їхати заробляти, чи відмовити? Але тоді я зіпсую стосунки з рідними, а в мене теж нікого крім них немає.

Я ще досить молода, можу знову поїхати і заробити, а потім повернутися або ж осісти таки у Франції.

Але як краще зробити, ніяк не можу визначитися.

Автор – Олена Д.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.